Конституційні збори, що будуть проведені в Україні, призведуть не тільки до системних змін в управлінні, економіці та модернізації держави. Величезна кількість питань стосуватиметься взаємовідносин суспільства і влади, власності, самоорганізації громадян, реального становлення громадянського суспільства.

Зокрема, в своїх перших документах (http://www.golos.com.ua, № 35 (3785) від 23.02.2006 р.) ми порушували проблему реституції та релігійного миру, давали відповідь на механізми подолання розколу в українському православ’ї та окремі напрямки міжнародних відносин.

Безумовно одним з найважливіших буде питання міжнаціональних відносин, адже в конституційних зборах братимуть участь представники всіх національних меншин, для яких Україна стала другою батьківщиною і їх життя нерозривно пов’язане з долею країни. В цьому контексті викликає занепокоєння нова хвиля публікацій в українських та закордонних масс-медіа про “загрозу антисемітизму” в Україні.

На мою думку, зовсім невдячна справа аналізувати вірність тих чи інших тверджень, або намагатись знайти правих і неправих в дискусії, що тягнеться вже не одну сотню років. Кожна нація заслуговує на своїх негідників і героїв, в кожній країні є політики, які страждають на провокації, авантюризм і політичну некрофілію.

Дешевий популізм з метою самоорганізації національної або релігійної громади нерідко призводив до військових конфліктів, погромів та міжнаціональної ворожнечі. Я переконаний, що на зміну макіавеллівському пошуку зовнішніх ворогів повинен прийти філософський примітивізм Г. Сковороди: “ Не шукай пісок в оці сусіда, коли в своєму поліна не бачиш.” Минулого не можна забувати, але й не можна минуле ставити в основу сучасної політики.

Перед українцями стоїть велика мета і досягти її можливо лише за умови об’єднання зусиль з усіма тими, хто проживає на території України – в цьому суть національного солідаризму. Для мене, як політика консервативних поглядів, є очевидними джерела сьогоднішніх антисемітських настроїв. Як це не здивує багатьох, але це зовсім не стосується правих і право радикальних українських організацій. За останні роки мені довелось багато спілкуватись з тими, кого придворні ЗМІ і влада називає націоналістами і ультра радикалами. Здебільшого це молодь, для якої головне – національна ідея, нація, боротьба з нелегальною міграцією. Що властиво багатьом молодим людям – представникам інших національностей в усіх країнах світу. Рідкісні прояви антисемітизму не вітаються, носять здебільшого провокативний характер і проявляються через певних осіб, зовнішні впливи окремих можновладців і літературу, що переважно друкується за межами України.

Ще більш різка характеристика таких проявів у старшого покоління, що пройшли табори, брали участь в діяльності УПА. Вони переконані, що єврейське питання в історії України є дуже болючим і робити його складовою політичної риторики – шлях до конфронтації і згортання процесів становлення незалежності. Зокрема, вони піддають жорсткій критиці окремі виступи О.Тягнибока і вважають його діяльність такою, що завдає шкоди національно-демократичному руху. Тим більше, що джерела фінансування його політичної сили, імовірно, здійснюється представниками крупного єврейського капіталу.

Слід зазначити, що президентська кампанія-2010 дійсно збурила нову хвилю міжнаціональної ворожнечі. Певні джерела в СБУ підтверджують той факт, що деякі представники влади фінансують процеси спрямовані на міжнаціональну ворожнечу, причому акцент робиться на центральних і східних регіонах країни. І це не дивно, адже основні електоральні баталії точаться за найбільш густонаселені і промислово розвинені регіони країни.

В умовах жорсткої політичної та економічної кризи фінансові ін’єкції в проблему антисемітизму можуть призвести до катастрофічних наслідків. Це тактика української влади – створити проблему, а потім її героїчно вирішувати, чи б пак просто задекларувати сам факт. Винними стають ті, хто сповідує цінності національної держави, а страждають пересічні громадяни – українці, росіяни, євреї. Страждають всі, окрім можновладців. Звичайно є спокуса списати це на недолугість окремих політиканів, але глибинні процеси української політики вказують на зворотне.

Сьогоднішня влада не має ані національності, ані національних інтересів. Вибори – це завжди боротьба і, передусім, боротьба за власність. Зверніть увагу, жоден з кандидатів, в тому числі і лідери перегонів, ані пари з вуст про необхідність повернення вкраденої власності – землі, заводів, підприємств. Не кажучи вже про реституцію майна, в тому числі реституцію майна і власності релігійних громад – що є ознакою європейськості і приналежності до цивілізованих країн. Саме крізь призму власності я розглядаю проблему не лише антисемітизму, але й проблему українофобії.

За останні роки незалежності у нас з’явилась нова меншина (не повертається язик називати її національною чи релігійною, адже вона позбавлена цього) що має характерні видові ознаки – цинічність, жорстокість, жадібність, неповага до простих людей і схильність будь-що знищити державу і націю. Ця меншина за кримінальним кодексом має назву Організованого Злочинного Угруповання, а в народі псевдо елітою, або просто – ВЛАДОЮ. Номінально вони декларують себе українцями, росіянами, євреями… Приблизно 70 % з них моляться в християнських храмах, а ще 30% ходить в синагогу. Коли вигідно вони змінюють свої погляди і ті, хто ще вчора носив хрест, сьогодні – вдягає кипу, а інші – навпаки.

Можливо я десь перебільшую, але основна їхня мета – власність і нажива. Нинішня влада і є породженням антиукраїнських настроїв, антисемітизму і русофобії. Пам’ятаєте, ще в 60-х І.Дзюба говорив «…. фашизм починається не з Бабиного Яру, і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людей, а закінчується знищенням людини, … народів, але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру"». Дозволю від себе додати: “Таке знищення і геноцид здійснює нинішня влада”

Показовий приклад – чому за роки незалежності так і невирішені питання реституції майна та власності християнської, іудейської та інших традиційних релігійних громад? Влада, яка прагне до європейського співтовариства, сповідує європейські цінності і декларує дружбу з Росією повинна була зробити конкретні кроки в цьому напрямку. Адже йдеться про ту власність, яку накопичили пересічні громадяни різних конфесій і які були вилучені радянською владою після 1917-го року. На ці кошти збудували культові об’єкти, багато з яких сьогодні вважаються не тільки культурною спадщиною, але й надбанням світової культури. Ми бачимо реальні кроки східного сусіда в цьому напрямку, прибалтійських країн. Необхідні списки вже підготовані представниками православних церков, але для його реалізації необхідні конкретні кроки, як церкви – по шляху об’єднання, так і влади зі створення конкретних комісій і виробленню механізмів реституції.

Адже в Україні є випадки, коли різні частини храму належать різним патріархатам, є питання Києво-Печерської лаври, питання документального підтвердження та механізмів передачі. Першими на цьому шляху були іудейські релігійні громади, які ще з 93-го намагаються вирішити це питання. На своєму сайті я опублікував лист лідерів єврейських організацій до Президента України з переліком майже двох тисяч об’єктів, що належали іудейським релігійним громадам.

В переліку культові споруди, молитовні будинки, кладовища.

Що може бути святішим ніж пам’ять предків для кожного громадянина незалежно від національності? Всі ці об’єкти знаходяться в державній та комунальній власності і поступово розкрадаються тими ж представниками влади. Скільки дискусій, публікацій, полеміки з цього питання, а віз і нині там. Я ставлю собі питання, якщо найбагатша в Україні єврейська діаспора не може вирішити цю проблему, то як українцям за нинішніх умов повернути ту ганебну (незаконну) власність, що по праву і Конституції нам належить? Очевидно, що в існуючому правовому полі, і з неукраїнською владою зазначені питання будуть вирішуватись десятиліттями, породжуючи розколи і протистояння в суспільстві. Я переконаний - українці, як титульна нація, повинні забезпечити гармонійний розвиток держави разом з представниками інших націй і народів що проживають на цій території. Ми не можемо стільки чекати. Всі ці питання можуть і повинні вирішити Конституційні збори. Комплексний, відкритий підхід, дасть можливість закласти підвалини розвитку цивілізованого громадянського суспільства.

І останнє. Минулого року ми подорожували в Карпатських горах де місцеві жителі з гордістю і теплотою розповідали різні історії свого краю, в тому числі розповіли про священні печери між Верховиною і Косовом де молився і читав свої проповіді цадик Нахман. Можливо саме там духовний лідер хасидів сказав: “Весь світ – це вузький міст, головне нічого не боятись.” Я преконаний, сьогоднішні прояви антисемітизму і українофобії – це прояви діяльності української псевдоеліти. Наше завдання змінити владу, нічого не боятись, і ми пройдемо достойно через цей вузький міст.

Голова ВП “НОВА СИЛА” Юрій Збітнєв

1 лютого 2010 року