Насамперед Осмир був приємно вражений, що його "Скита" вже прочитали не тільки в Києві, але і в Херсоні і в Луганську. Серед учасників зустрічі були різні думки, адже добре обізнані в питанні бойових мистецтв і практично кожен прагне стати характерником, проте безперечним було те що всі читали "Скита" із неабияким захопленням. Також позитивні відгуки були і від поеми в малюнках "Томири". Із приємністю відкривали сторінку, де Славполь, із чубом на маківці та в одежі скитського воїна, спостерігав із кручі Волги за перськими військами. Це події 2500 років тому. І цілком по іншому читалась ця давня історія, коли об'єднання племен, які населяли степи від Волги до Алтаю, названо не по грецькому Месагати, а по рідному - Великі Поляни.

Цікавим було продовження розмови з учасниками семінару і про Голодомор, про який описується у книзі "Останній з роду". Для представників східних областей ця тема в принципі є новою і багато фактів тих подій для них були по суті відкриттям і шоком. Натомість для багатьох представників західних країв, де питання Голодомору не нове, доволі широко освітлюється і обговорюється, дивиною було існування в центральній Україні підпілля та успішне продовження їхньої боротьби після Голодомору. Подання тих подій, як всеохоплюючої та всезнищуючої трагедії відкладається у підсвідомості як "кінець світу". "Але ж у містах працювали ресторани, звучала запальна танцювальна музика, знать забавлялася не гірше ніж за царських часів. І в той же час, комуністична влада зерно відправляла в Німеччину, аби допомогти німецьким соціол-націоналістам, гітлерівцям. Трагедія була для тих, хто не міг собі дати ради, хто не зміг прорватись із села в місто, в ліс, байрак, хто не зумів запастись харчами і притаїти його так, аби не знайшли посіпаки, не забрали й не відправили гітлерівцям як допомогу! А козаки будь-де вміли притаїтися і перечекати, і їхні нащадки вміло пережили і не зламались, не попали під всеохоплюючий вплив комуністичної пропаганди й залишились борцями за незалежність рідного краю. Інакше б сьогодні не відбулося проголошення незалежності України." - пояснив Осмир. А ще особливо цікавим було для юнаків зростання Левка Косака, останнього із древнього козацького роду, його навчання, становлення і набуття ним якостей характерництва.

В цілому презентація відбулася успішно і після запитань - автографи. Осмир заявляв, що не підписує книг тим, хто не прочитав. Але тут зробив виняток, мовляв вони читали. Вистояв у черзі за автографами і представник із Польщі. Так що і Луганську і в Польщі тепер будуть книги Осмира та ще й із автографами.

Та ось місцеві і центральні ЗМІ не звернули уваги ні на книги, ні на автора, незважаючи що для Осмира Калуш є рідним містом. На запитання чи не ображається, він із посмішкою відповів: - "Образа - це риса обмежених. Я розумію їх. Ви погляньте чим наповнені сьогодні телебачення і часописи, або п'янички із їхніми відповідними проблемами, або недоумки й збоченці із своїми "премудрими" поглядами на світ. Що з цього пізнаєш і чого навчишся?! Але в усім є закономірність, й закономірний сьогоднішній такий стан речей. Але якщо є зле, то десь мусить бути і добре. Треба шукати, треба творити добро і все буде добре! Якщо є ніч, то й буде ранок! Калушани дізнаються про мене через мої книги, це буде довше, але надійніше."

Творче об'єднання "Велеско" і надалі прикладатиме зусиль, аби про книги Осмира знали не тільки калушани. Наразі його запрошує молодь в табори. Нам відомо, що Осмир любить бути на природі і вже проводив маленькі польові презентації. Надіємось він погодиться.

Зичимо читачам хороших книг, а писакам натхнення!

Хай щастить!

Прес-центр ТО "Велеско"

В тему:

Осмир Митренко - героїчні пригоди лева в час Голодомору та підпілля

Беззахисність провокує насильство