Аудіоверсія: Та й отця собі не іменуйте на землі

Будучи боголюдським посланням до сучасного кризового людства, Євангеліє дає настанови для правильної організації аріянських громад – демосів. З цією метою Ісус Хрестос створив зразково-показовий демос з традиційним арійським п’ятичленним керівним ядром. Якщо використовувати козацьку термінологію, то цей «квінтет» складали:

• голова (Ісус Хрестос, Ісус із Назарету, Ісус Галілеянин);
• писар (апостол Іван Заведей, «Воанергес», Іван Богослов);
• суддя (апостол Яків Заведей, «Воанергес», Яків Справедливий);
• осавул (апостол Симон  – Петро);
• скарбник (апостол Андрій).

Докладно про це у статті Квадра Ісуса Хреста: системні ролі і соціотипи апостольського демосу (+відео)  

Далі Ісус Хрестос дає важливі настанови щодо характеру стосунків у такій правильно організованій громаді.

Хто хоче бути першим

«Прийшли вони у Капернаум, і як був Він у домі, спитав їх: Про що ви розмірковували в дорозі? Вони мовчали, бо сперечалися були в дорозі, хто з них більший. Тоді Він, сівши, прикликав дванадцятьох і каже до них: Коли хто хоче бути першим, хай буде усім діаконос» (Марко 9.33–35).

Гелленське (тобто давньогрецьке) слово «διάκονος» (читається «діаконос») у «канонічних» (тобто іудохристиянських) текстах перекладають як «слуга». Слуга – це той, хто виконує накази свого господаря. Вочевидь, мається на увазі вертикальна структура «начальник–підлеглий».

Проте такий переклад суперечить іншому місцю Євангелія, де Ісус говорить апостолам «ви усі брати» (Матвій 23.8). «Брати» – це інша, горизонтальна структура стосунків, у ній нема слуг: один брат не може бути слугою іншому брату.

Що ж насправді означає слово «діаконос»? Воно означає людину, яка виконує в організації визначену, спеціалізовану функцію – в допомогу керівнику цієї організації. «Діякон» – це не голова організації, а його відповідальний помічник. Тому цим словом називали адміністраторів, чільних службовців, керівників підрозділів, урядовців, міністрів, посадових осіб, офіційних представників («офіцерів»), завідувачів, а також дияконів (дяків) у церкві.

Відтак «бути УСІМ діяконом» означає працювати на благо УСІЄЇ громади, обіймаючи в ній офіційно визначену допоміжну посаду. Іншими словами, людина, яка має лідерські амбіції, має працювати в організаційній структурі. А все тому, що природних лідерів завжди не вистачає, тому треба давати їм можливість реалізувати себе в рамках організаційної структури, відповідно – в рамках правил і законів, чинних у громаді.   

Слову «диякон» відповідає українське «дяк». Перше походить від другого, адже коротша форма зазвичай є первинною. А що означає це первинне «дяк»? Не що інше як «діяк» – «той, хто діє», «діяч». Діячем називаємо активну людину, яка займає в організації важливу, але не керівну посаду, очолює визначений напрям діяльності. Тому природно, що діячами-«діяконами» називаємо адміністраторів, міністрів, урядовців, завідувачів.  

Таким чином, правильний переклад згаданого фрагменту Євангелія виглядає так: «Тоді Він, сівши, прикликав дванадцятьох і каже до них: Коли хто хоче бути першим, хай буде усім адміністратором», тобто хай діє на визначеній громадою посаді. Хто володіє талантами, енергійністю, пасіонарністю – хай віддає їх громаді.

У демосах адміністраторами (діячами, діяконами) є згадані вище писар, суддя, осавул і скарбник.

У римо-католицькій церкві адміністратором називають духовну особу, котра управляє відповідними церковними структурами.

Учитель – Ісус Хрестос

Наступні свої настанови Ісус дає на тлі жорсткої критики фарисеїв – для більшої виразності та протиставлення правильного і неправильного.

«Тоді Ісус промовив до своїх учнів: На сідалищі Мойсея сіли фарисеї. В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі і кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження на зібраннях та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: равві!» (Матвій 23.1–7). Пояснимо, що арамейське слово «равві» означає «учитель», «мудрець», «авторитет».

Після опису неправильного, фарисейського підходу, Ісус навчає про те, як має бути в аріянських громадах – демосах:

«Ви ж не давайте себе звати: равві; один бо ваш Учитель, а ви усі брати» (Матвій 23.8). Під учителем Ісус має на увазі себе, адже саме його апостоли назвали учителем: «Ви звете мене: Учитель, Господь, і добре кажете, бо Я таким є» (Іван 13.13). Для позначення учителя Євангеліє застосовує гелленське слово «διδάσκαλος», читається «дідáскалос».

З цього речення випливає, що учителем для усіх демосів є Ісус Хрестос і, додамо, спеціально створена ним для навчання «Добра Новина Ісуса Хреста, сина божого».

При цьому всі члени аріянської громади є братами і сестрами. Це означає, що між членами демосу мають бути «горизонтальні» стосунки, властиві для братів і сестер. Тут нема принципових «вертикальних» відмінностей, хоча між ними можуть бути вищі і нижчі, старші і молодші, сильніші і слабкіші – як це буває між братами і сестрами.   

Жодних земних «отців»

Наступне речення: «Та й отця собі теж не іменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небесах». Хто такий «отець» в організованій спільноті? Це людина, яка стоїть над усіма в силу того, що вона засадничо, онтологічно відрізняється від усіх інших – подібно як батько відрізняється від своїх дітей. Батько є батьком не тому, що його таким вибрали або він сам себе призначив, а тому, що він такий від природи. «Батько і діти» – це жорстка природна ієрархія, яка не залежить від бажання батька чи його дітей. Природний батько є батьком незалежно від його розумових чи моральних якостей. Він залишається батьком навіть тоді, коли деградує і втрачає людську подобу.

Настанова Ісуса Хреста полягає в тому, що в демосі не може бути керівника з незмінним статусом «батька». Усі члени демосу – це брати і сестри, які з власної волі можуть обрати собі голову, лідера, керівника. Додамо – обрати і переобрати стільки разів, скільки вважатимуть за потрібне. Голова демосу завжди залишається братом для членів свого демосу. Натомість «батьком» для аріянської духовної громади є тільки Небесний Батько – Творець Всесвіту, Брахма, Бог-Творець.

Це рішуче контрастує з іудохристиянськими громадами, де керівниками є «святі отці», «пастирі», «папи» і «попи», які засадничо відрізняються від своїх «овець» і залишаються «отцями» незалежно від своїх особистих якостей. Наявність усіх цих «отців» і «пап» прямо суперечить настанові Ісуса Хреста: «отця собі не іменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небесах».

Аріянський підхід відповідає традиції копного права, згідно з якою соціальні структури вибудовуються знизу догори шляхом тотальної виборності. В результаті формується республіка – «громада громад», багаторівневий «демос демосів». Усе це відповідає ідеології націоналізму, згідно з якою первинними одиницями влади є правильно організовані громади.

Натомість іудохристиянський поділ на «пастухів» та їхніх «овець» – це відвертий етатичний підхід, згідно з яким джерелом влади вважається вища каста – державна або церковна бюрократія.

Про зв’язок між релігіями та ідеологіями можна почитати у статті Метафізика націоналізму: три світогляди – три ідеології (+аудіо).

Вождь – ідея боголюдини

Наступне речення: «Ані вождями не давайте себе називати, один бо ваш вождь – хрестос» (Матвій 23.10).

Гелленське слово καθηγητής (читається «кафегетéз» або «категетéз») в іудохристиянських текстах перекладають як «наставник», проте його справжнє значення «вождь», «керманич». Вождь – це той, хто веде, вказує напрям, спрямовує до мети. Як стверджує православна «Тлумачна Біблія», перекладати «вождь» як «наставник» допустимо лише в переносному сенсі.

Гелленське слово «хрестос» (пишеться «χρηστὸς») в арійській езотеричній традиції означає боголюдину. Це вищий – п’ятий – рівень розвитку гомо сапієнсів. Синонімами слову «хрестос» є «син божий», «спас», «гомо триплекс», в жіночому роді – «донька божа», «діва».  

Відтак фраза «один бо ваш вождь – хрестос» означає, що керівною і спрямовуючою силою аріянських демосів є ідея боголюдини, прагнення стати сином божим, спасом, сапієнсом найвищого рівня: «Щасливі миротворці, бо вони синами божими стануть» (Матвій 5.8).

Євангельська ідея служіння

На завершення додамо, що в Євангелії нема поняття «служіння богу».

По-перше, людина є втіленим богом, тому не може служити сама собі.

По-друге, людина не може служити Богу-Творцю, тому що Творець Всесвіту є нашим Небесним Батьком, відтак ми є його дітьми, а не слугами. Діти не служать батькові.

По-третє, божественний компонент людини є частинкою Творця Всесвіту, відтак людина є божественним сотворцем. Сотворець не може бути слугою.

Ідея служіння в Євангелії присутня лише в одному значенні: «Коли хто хоче бути першим, хай буде усім адміністратором». Служити можна лише організованій громаді. Це служіння полягає у виконанні функції радника (писаря), правника (судді), силовика (осавула) або господаря (скарбника). Служити – значить бути обраним або офіційно призначеним службовцем у складі старшинського «квінтету».