Аморальне прагнення будь-що не випустити з цупких і загребущих пазурів важелі економічного й політичного контролю, гасла якими покищо вдало жонглюють “основні” кандидати, титанічні зусилля докладені їхніми політтехнологами до того аби змусити загал забути про власні проблеми та потреби, дарують чимало підстав для переконання в тім що Україна не є реально незалежною державою, а українці повноправними господарями на власній землі. Як і в часи окупації, зграйка можновладців й до абсурду роздутий апарат позбавлених розуму, фахових знань, совісті та честі челядників всих рангів і рівнів, продовжують потрактовувати загал знаряддям реалізаціїв власних забаганок. Кількасотлітня бездержавність ще довго даватиметься взнаки українцям. Вихована матеріалістами орда зденаціоналізованих й позбавлених гідності плебеїв не соромиться голосити за часами ситої кріпаччини. На ідеях невпинного, божевільної швидкості гону за набитим припарованими спеціями помиями череві, виховують вони і власних нащадків. Насиченим техногенними препаратами дешевим хлібом й виготовленою з годованої хімікатами худоби ковбасою насичувались мільйони, проте жодна наділена інтелектом й гідністю людина не згадує ті часи жодним добрим словом. Попри деклароване радянською конституцією народовладдя, поневолені народи (та зрештою і самі росіяни) не мали жодного впливу на формування внутрішньої та зовнішньої політики Радянського Союзу. Роль “гегемона влади” (себто злюмпенізованого пролетаріату) зводилось лише до участі у виборах на безальтернативній основі. Приреченість радянської економіки, абсурдні й злочинні за суттю ідеї нівелюючого людську гідність колективізму, тиск зовнішнього світу й врешті-решт безугавна боротьба патріотів таки знищили сатанинську імперію.

Проте її відхід в небуття жодним чином не поклав край злочинній ідеології котра вивищує гріховно-чуттєве й матеріальне над духовним. Без перебільшення злочинні дії нинішньої постколоніальної, постокупаційної, не з власного бажання й ініціативи формально суверенізованої адміністрації (котра не маючи на те жодного морального й юридичного права самопроголосила себе політичною й економічною елітою), продовжують нищити й нівелювати національну культуру, позбавляють права і змоги автохтонів бути повноправними господарями на власній землі. Як і вчаси окупації, діяльність високопосадовців здійснюється виключно на догоду зграї нічим не поєднананих з народом можновладців.

Навіть поверхового дослідження передвиборних програм кандидатів в президенти достатньо аби переконатись в їхній відверто антиукраїнській суті. Українцям вкотре пропонують повірити в можливість створення матеріального раю на землі. Жонглюючи гаслами про родючість наддніпровського чорнозему, ще не знищену залишену у спадок від почилого геть не в Бозі Союзу економіку, наявністю немалих за різномаїттям й об’ємами природніх покладів, українців кличуть повірити побрехенькам того чи іншого кандидата.

Проте жоден з них (за виключенням хіба що Тягнибока) навіть на словах не переймається реальними проблемами українського народу й прагненням відновити історичну справедливість. Як і в часи комуністичного тоталітаризму, українське в Україні залишається вторинним. Обіцянки забезпечити всих гарнооплачуваною роботою, коштом українських платників податків повернути вкрадені Москвою заощадження, підвищити розміри пенсій, стипендій і зарплат, насправді є цинічною формою відволікання уваги від формально узаконеного розкрадання майна і власності українського народу та цілеспрямованого залюднення теренів України слухняними й покірними представниками іншорасового походження.

Нинішні безпринципні, аморальні (проте вкрай галасливі) й продажні демагоги-політологи певно свідомо уникають публічних обговорень причин виникнення назв держав й реального їх призначення. Загальновідомо що більшість з них в корені власної назви мають ім’я автохтонного (принаймні для більшої частини її території) народу.

Поділ людства на раси, нації й народи не є чимось випадковим й неприроднім. Етнічні спільноти (нації) формувались протягом тисячоліть на чітко окреслених територіях. Клімат, побут, флора й фауна, наявність або відсутність тих чи інших компонентів в їжі й питві, хімічний склад споживаних продуктів, географічне розташування (себто наявність або відсутність гір, річок, лісів, степів, пустель) - безпосередньо впливали на формування менталітету, мови, культури, традицій й вдачі осідлої на них людності.

Досвід минулого й здоровий глузд (логіка) свідчать на користь необхідності існування в природі розмаїття. Одноманітність (для людей відсутність альтернативи) спричиняється до всебічного зубожіння, унеможливлює поступ (прогрес) й викликає деградацію. Водночас, природа й всі її складові функціонують згідно певних, чітко окреслених законів й норм, нівеляція яких загрожує зникненням природніх видів як на певних територія, так і в цілому. Переступ, занедбування, ігнорація, або відхилення цих норм (моральна деградація) тягнуть за собою всебічну розбещеність, й загрожують дестабілізацією і зникнення цілих народів та цивілізацій. Як засвідчили сумні реалії, нинішні кандидати на крісло президента жодним чином не обтяжують себе роздумами над тим чи мають вони моральне право претендувати на нього, і наскільки пропаговані ними гасла є ворожими і навіть шкідливими потребам українців. Пашталакання довкола формального зрівняння в правах і можливостях автохтонів й приходьків, нівелювання генетичних властивостей українців шляхом пропагування ідеї “політичної нації”, заклики до “примирення й пробачення”, насправді є формою духовного поневолення і вбивства. Нагадаю кандидатам що духовне вбивство є не меншим злочином аніж вбивство фізичне. За все доведеться давати звіт. І в цьому недосконалому світі, і після фізичної смерті.

Постколоніальна адміністрація донині боїться визнати той факт, що інтернаціоналістична риторика кремлівських чільників в часи існування Радянського Союзу була лише ширмою в справі асиміляції, орусачення й пограбування поневолених народів. Дії окупантів для українців були суцільним злом і негативом. Руйнуючи традиційний уклад життя, здійснюючи політику уярмлення, узалежнення й пограбування, влаштовуючи цілеспрямоване “очищення України від українців” (Голодомор, військове з’ясовування стосунків на території України з нацистською Німеччиною, переселення українців до Росії та інших республік Радянського Союзу) й зумисне заселення її теренів іншонаціональним елементом донині лишились безкарними.

Переважна більшість нинішніх кандидатів в президенти є колишніми функціонерами комуністичної (Янукович, Ющенко, Литвин) й комсомольської (Тігіпко, Тимошенко) номенклатури, або ними ж виплеканої і вихованої ще цинічнішої й не менше аморальної зміни (Яценюк). Репетуючи про законність чи моральність приватизації об’єктів народної власності, кандидати свідомо уникають розмов про необхідність нарешті притягнути до кримінальної відповідальності виродків котрі в часи окупації брали безпосередню участь в фізичному винищенні й духовному поневоленні українців. Хворий організм не лікують фарбуванням губ і вій, накладанням пудри й тушу на обличчя й манікюром нехай навіть і найфаховішим спеціалістом нігтів. Результати нинішніх виборів не повернуть українцям владу й не відновлять врешті-решт зневажену історичну справедливість. Судді, прокурори, колишні КГБісти й праціники радянського МВС продовжуватимуть отримувати персональні пенсії, гвалтівники, грабіжники, руйнівники, насильники і вбивці, які в часі Другої Світової війни служили в сатанинській Червоній Армії, завдячуючи незаслуженим пільгам продовжуватимуть паразитувати на тілі українського народу, чужинці скуповуватимуть українські підприємства й родючий чорнозем.

Домінуючих завдяки шаленій розкрутці в інформаційному просторі й суспільному житті політиків лякають навіть найбезневинніші згадки, а тим паче вимоги, щодо проведення кардинальних змін в царині суспільних відносин й внутрішньодержавних пріоритетів. Скупивши аналітиків, правників, суддів й цілі фракції у Верховній Раді, самопроголошена еліта продовжує здійснювати політику базовану виключно на їхньому особистому зискові. Не за цю Україну клали життя найкращі сини і доньки. Почуття обов’язку кличе кожного небайдужого до долі рідного народу не мовчати на трімфальну ходу підлості, брехні і несправедливості. Українці повинні знати хто стоїть на заваді побудови реально (а не бутафорно) незалежної держави, в якій кожен зможе цілковито реалізувати даровані Творцем таланти.

Головною перешкодою в справі відновлення справедливості є штучно населені в Україну чужинці та зграя підлих й позбавлених честі та гідності пристосуванців. Методи їхньої протидії патріотам, рівно як і поширювані ідеї вивищення матеріального над духовним є злочинними, проте вірю, що мій голос таки почують мільйони зневажених, окрадених й принижених українців. Ви чуєте мене? Чи не досить терпіти? Влада сама, власними вчинками засвідчила що Конституція є ні до чого не зобов’язуючим її клаптиком низькоякісного туалетного паперу. То чому ми повинні слухняно втілювати в життя її злочинні забаганки? Першочерговим для України й українців є повернення влади в руки народу. Політика мусить здійснюватись в інтересах виключно українців, а не на догоду заполітизованим кримінальним кланам й на задоволення забаганок населених в Україну супроти нашої і наших предків волі чужинців. Так мусить бути і так буде. Незгідні дадуть звіт. Навіть якщо шляхом брехні і підкупу таки здобудуть крісло президента.