Нещодавно зорганізовані кількома незалежними один від одного дослідницькими центрами соціологічні опитування засвідчили малоприємний для певного прошарку факт: значний відсоток українців потрактовують політику брудною справою, а політиків людьми безчесними й позбавленими навіть найелементарніших принципів. Підстав для з’яви примітивного й вульгарного трактування однієї з форм суспільної діяльності більше ніж достатньо. Психіка багатьох відмовляється шукати глузд в безугавних й беззмістовних телевізійних суперечках. Не дарує оптимізму й споглядання за енергійною штовханиною біля трибуни в сесійній залі Верховної Ради та цинічна ігнорація прийнятих законів й постанов челядниками виконавчих структур. Попри те, дозволю собі не погодитись з такою категоричністю. На щастя не всі продаються. Існує когорта принципових й свідомих причин буття людини в цьому грішному світі.

Причетні до неї не шукають найвидніших крісел в телестудіях, а продажні або узалежнені журналісти їхні заклики та пояснення зумисне не оприлюднюють, оскільки вони загрожують багатьом стати причиною пекучого душу докору сумління.

“Неофіційне” спілкування з представниками найрізноманітніших середовищ дарує змогу зрозуміти реальну (а не оприлюднену через підконтрольні засоби інформування) причину виникнення тих чи інших ситуацій та подій. Вони відомі специфічним спецслужбам й багатьом причетним до політики, але нав’язані зовнішніми чинниками та щойнозгаданими безпринципними політиканами правила несправедливої гри, зобов’язують більшість мовчати.

З сумом й болем доводиться константувати факт втрати терміном “патріотизм” свого первісного значіння. Вороги й недоброзичливці доклали чималих зусиль до того аби “патріотом” безперешкодно міг наректи себе безпринципний олігарх з геть неукраїнським корінням. Єдина підстава профанації й дискредитації природнього й узгодженого з Божими Заповідями явища — зіткнення його особистих інтересів з прагненням представників іншокраїнного (або навіть наднаціонального) капіталу узалежнити й підім’яти цілі галузі економіки України. Сповідники цієї помилкової теорії чомусь забувають про переважно кримінальне походження капіталу новоспеченого “патріота”, й неспроможні зрозуміти що причина конфлікту полягає не в патріотизмі, а в прагненні зберегти й примножити власні статки, а по можливості долучитись і собі до лав транснаціональної камарильї. Аналогічно помилковим є автоматичне зарахування до лав патріотів й держслужбовців всих рангів та рівнів. Реалії засвідчили що посади для останніх є формою реалізації власних гріховних забаганок та нагоди державним коштом реалізувати замовлену наднаціональними потугами програму з духовного та фізичного винародовлення українців.

Виступи в міжнародних інституціях й вимушене іноді словесне заперечення звинувачень або відмови вимогам знахабнілих від безкарності глобалізаторів, швидше всього є формою захисту власних кланових інтересів. Ототожнення загалом держави з політиком і держслужбовцем є помилковим але небезпідставним. Новопасталі буржуа й знахабнілі від відсутності належного контролю й безкарності бюрократи, свідомо ігноруючи потреби загалу й здоровий глузд, здійснюють політику винародовлення українців, що уможливлює й полегшує заселення її теренів представниками іншорасового та іншокультурного елементу. Протистояння їхньому злочинному свавіллю є формою захисту від винародовлення й боротьбою за життя.

Цинічна дискредитація патріотизму й українофобські дії політиканів та челядників всих рангів і рівнів доповнються цілеспрямованою сатанізацією й всебічним унеможливленням діяльності націоналістичних партій та організацій. Одних зтероризували й залякали судовими позовами та оббріхуванням в підконтрольній бульварній пресі, викликами для “співбесід” й погрозами ув’язнити, іншх купили посадами. Проте занепокоєння викликає інше. Що то за репрезентанти націоналістичної ідеї, котрих так просто залякати, духовно зламати або купити?

Зовнішній тиск множиться й на небажання пошуку спільної мови різноманітними чільниками посталих партій та об’єднань. Віра у власну непомильність стала причиною вигідного ворогам взаємопоборення. Наслідком такого ненормального стану речей став масовий віддік з лав існуючих націоналістичних партійок членства, їхня подальша маргіналізація, й неспроможність суттєво впливати на стан речей в Україні. Ще однією причиною ослаблення націоналістичного руху, стало небажання чільників “поважних націоналістичних партій” шукати спільної мови з непричетною до жодного з політичних середовищ проте більше ніж патріотично налаштованою молоддю. Останній нерідко бракувало знань теорії націоналізму, проте він компенсовувався щирим прагненням змінити посталий в Україні стан речей й відсутністю взятих на себе перед різноманітними державними на міжнародними структурами зобов’язаннями. Саме ця, непричетна до брудної політики молодь унеможливила проведення в Києві та інших містах кількох відверто антиукраїнських заходів метою котрих було брехливо засвідчити перед зовнішніми потугами й владними структурами наявність в Україні чужих духові й менталітетові українців тенденцій та прагнень. Жодна націоналістична структура не доклала анінайменших зусиль для унеможливлення проведення в листопаді 2006р. “імперського маршу” або в травні того ж й наступного року ходи прихильників легалізації наркотиків (так зв. “Марш Свободи”). Заходи котрі прагнули здійснити антинаціональні середовища були унеможливлені діями саме непричетною до жодної з політичних партій та організацій молоддю. З 2008р. добрий почин з унеможливлення “Маршу Свободи” підхопили активісти ВО “Свобода”. Для решти захист народу від блекоти й духовної агресії виявився “неспроможною дати політичні дивіденди тратою сил”. “Боротьба” паразитуючих на ідеях націоналізму та патріотизму маловідомих політиканів звелась до ініціювання та участі в різноманітних теледебатах (котрі як засвідчив час перетворилися в форму розваги глядацької публіки й формування підстав для з’яви переконань в те що політики є аморальними істотами), публікації простраційних статей в малотиражних проте претендуючих на звання патріотичних газетках, й формування найрізноманітніших “об’єднань” з беззмінним й самозакоханим керівництвом та завжди і в усьому піддакуючим й аплодуючим членством. Ганьба вам, панове. Ваша недолугість й безініціативність - підстава для занепокоєння.
Український патріотичний рух переживає нині не найкращі часи.

Справжньою трагедією є брак серйозного аналітичного центру, й вміння серйозно осмислювати явища та події. Прикро визнавати, проте чільники ВО “Свобода” зорганізовуючи цьогоріч мітинг-протидію спробі зорганізувати “Марш Свободи”, не знали про справжні наміри його організаторів (цього року деякі пункти вимог не були позбавленими здорового глузду), що дарувало недоброзичливцям підстви для насміхань й відповідних звинувачень.

Прагнучи виставити перед всим світом молодечий неформальний патріотичний рух зграєю людиноненависників, расистів й сповідників нацизму, українофобські середовища не скупились на лайку, брехню, замовчування реальних причин тих чи інших вчинків, й закликали уряд, президента, ВР, посадовців всих рангів та рівнів й силовиків (СБУ та МВС) до найжорстокішого поборення найбезневинніших форм опору фізичному та духовному винародовленню українців.

Прикриваючись ліберальними закликами “створити суспільство вільних самодостатніх особистостей, без будь-якого поділу за їхніми вродженими якостями” вороги українського народу поширювали побрехеньки про “московську руку в лавах скінхедів”, “олігархічну залежність чільників наци-руху”, співпрацю (якщо не всих, то принаймні більшості) з силовими (нерідко іноземними) спецслужбами.

Водночас, новопосталий в Україні антиукраїнський зокрема й антинаціональний вцілому лівоекстреміський рух не соромиться (як це було на зорганізованих 1-го та 9-го травня нинішнього року маніфестаціях) на кожному кроці репетувати про “переслідування націоналістично-олігархічною владою”. На наших очах постає фальшивий образ “терпигорців”. Зрозуміло що агресивна діяльність новітніх матеріалістів не є чимось новим в історії України зокрема й людства в цілому. Були й до них зграйки й зухвалі одиниці котрі Божі Заповіді й витворені людством духовні вартості потрактовували кайданами й “укоріненням дрімучих міфів”. Всі вони безславно відішли в забуття. Зникнуть безслідно й нинішні ідеалізатори вивищення гріховних забаганок над обов’язком й здоровим глуздом. Проте мусимо пам’ятати що їхні вчинки є формою духовного і фізичного вбивства, оскільки кожен схилений на їхній бік українець є втратою для цілої нації. Для наділених вмінням відрізняти зерно від полови зрозуміло що зграйка патлатих й прищавих анархістів, марксистів й зденаціоналізованих виродків самостійно ніколи не спроможеться до таких організованих й не позбавлених логіки вчинків, заяв й гарно спланованих маніфестацій. Існують потуги котрим вигідне постання антинаціонального й водночас претендуючого на антиглобалізм (проте цілковито підконтрольного) руху. Нескладно здогадатись (а в разі бажання й практично довести зібравши докупи кілька фактів) які саме середовища стоять за спиною нігелюючого культурні надбання європейських народів лівацького елементу (“антифи”), й хто саме спонукає, заохочує і закликає їх до відверто антиукраїнських заяв і вчинків. Аналогічна ситуація вже відбулась трохи менше ніж сто років тому в дикій царській Росії. Гаркаві синки пейсатих лихварів й корчмарів репетуючи про потребу “викорчувати визиск людини людиною” масово розстрілювали всих незгідних з їхнім прагненням опанувати всі ланки суспільного життя. Проте варто пам’ятати: кривава трансформація Російської імперії в Радянський Союз національного визволення українцям так і не подарувала. Невже з’ява й стрімкий зріст в членстві лівацьких молодечих середовищ не є підставою для занепокоєння?

Згадана вище відсутність розуміння між “непосидючою молоддю” й “поважними панами з поважних партій” уможливила розгром силовиками неформального молодечого патріотичного руху. Не втримаюсь аби не запитати в щойнозгаданих панів:
-Ви боялись звинувачень в екстремізмі й тому мовчали на фабрикування замовних кримінальних справ, ув’язнення й катування молоді з котрою навіть не шукали спільної мови. Замість пошуку правди ви погодились на участь в штучно культивованому конфлікті. Що маєте натомісць? Постання вкрай агресивного лівацького руху “антифа”. Ці виродки не бачать жодної різниці між вами й “запресованою” силовиками патріотичною молоддю. Репетуючи про “захист прав трудящих” й “рівність, братство й солідарність”, вони не соромляться отримувати кошти від показово толерованих вами “політичних українців”. Власність, родину й державу вже проголошено “джерелом злоби, насилля й страждань”. Вони відверто плюють на духовність й мораль. Лицемірно посилаючись на “багатовікову історію пригноблення українців як етнічної групи й колоніальної залежності теренів котрі становлять нині Українську державу” вимагають толерації статевих збоченців й зрівнянні в правах автохтонів (себто нас, українців) з етнічними та расовими чужинцями котрі відверто хизуються власною інакшістю. Хто завтра захистить вас від жорстокості послідовників Троцького, Маркса й Леніна? Гадаєте що підконтрольна співплемінникам щойнозгаданої трійці та їхнім зденаціоналізованим поплічникам міліція? Помиляєтесь. Вас вже проголосили “архаїчним пережитком минулого” й “суспільним мотлохом”. Ви не удостоїлись репресій тому- що ваше пашталакання нагадує писк комара. Неприємно, але не загрозливо. Ви підконтрольні нинішній злочинній й антинаціональній системі. І це також підства для занепокоєння.