Фестиваль української епічної традиції "Кобзарська Трійця"
06/05/2009 - 13:12
Фестиваль української епічної традиції "Кобзарська Трійця"
Світ
культураhttp://dev.ar25.org/node/16754
Фестиваль буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже нестиме у собі інформацію з глибини віків про одну з унікальних самобутніх ланок національної культури. Кобзарство – це сувора традиція, звичай та незвичайна історія про співців українського народу.
5 червня
12:00 Початок кінопоказів
17:00 Відкриття виставки традиційних кобзарських музичних інструментів з колекції
Національного музею народної архітектури та побуту України (Київ, с.Пирогів)
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
6 червня
10:00 Кінопокази
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Майстер-класи з виготовлення та гри на традиційних інструментах
Живе кобзарювання
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
7 червня – Трійця
10:00 Освячення інструментів у церкві Івана Богослова (територія Михайлівського собору)
Кінопокази (приміщення музею)
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Живе кобзарювання
17:00 Святковий концерт кобзарів та лірників
18:30 Танці під троїсту музику
Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову. В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті була кобза чи бандура. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшин грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво…
Докладніше - на сайті Музею І.Гончара
5 червня
12:00 Початок кінопоказів
17:00 Відкриття виставки традиційних кобзарських музичних інструментів з колекції
Національного музею народної архітектури та побуту України (Київ, с.Пирогів)
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
6 червня
10:00 Кінопокази
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Майстер-класи з виготовлення та гри на традиційних інструментах
Живе кобзарювання
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
7 червня – Трійця
10:00 Освячення інструментів у церкві Івана Богослова (територія Михайлівського собору)
Кінопокази (приміщення музею)
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Живе кобзарювання
17:00 Святковий концерт кобзарів та лірників
18:30 Танці під троїсту музику
Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову. В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті була кобза чи бандура. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшин грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво…
Докладніше - на сайті Музею І.Гончара
Останні записи