З одного боку: добрий пам’ятник, добра справа. Починаючи з 2005-го, на офіційному рівні вшановуються загиблі в той страшний час. Нарешті пам’ять про померлих подолала оте пихате через губу "нє било нічєво такова". Навіть московський патріархат вже говорить про штучно організований злочинним режимом голод.

Звичайно, УКП МП (а хто б сподівався) говорить "трагедія нашого народу", а не "українського", хоча таке уточнення мало би бути (як на мене). Церква себе називає "українська православна", але ті, хто знають, ще уточнюють в дужках "московського патріархату". Називається штибу українською, але є московською філією. Саме тому, гадаю, уточнення, якого саме народу, було би, так би мовити, "в тему". Є певний прогрес, що навіть МП називають сувєцький союз боговідступним утворенням... Хоча цікаво, що думають про це різні віднедавна ах-які-віруючі комуністи ще й вірні саме "єдино-канонічної" церкви.

Але пропустимо сьогодні лукавство і політичні викрутаси різних "канонічних утворень". Не про них мої міркування.

Сумний відтінок... Так, держава вшанувала мільйони загиблих... Втім...

На захід приведено школярів. Зрозуміло, що нащадкам варто передати пам’ять. Не можна, щоб Зло лишилося безіменним і аморфним, якимсь казковим і легендарним. Воно повинно мати конкретні риси, конкретне ім’я. Його треба знати, кажучи коротше. Діти мають бути захищеними. Адже це наші ж діти!

Маємо навчитися самі і навчити нащадків захищати себе і свою землю. Коли ворог пробиває оборону - межі його злобствувань неможливо встановити, тим паче коли цей ворог - історичний (адже ти живий - як вічне тавро його брехні і облудства - будеш муляти йому очі, не сподівайся на вгамування і порозуміння). Голодомор - ось що буває, коли оборону пробито, коли твої батьки, діди, твоя дружина, твої діти дістаються ворогові на милість.

Ми кожен - маємо це знати ВІЧНО. І жахи Голодомору мають бути нам як настанова: не здаватися ніколи, один за одного стояти скелею, ворога не пропускати хай би який він не був зубастий, плечистий чи люб’язний і весь такий, що хоч на хліб масти!

Так, діти це мають знати. Справа захисту дітей - це наша справа.

Але як же вписується у прагнення захистити дітей картина скоцюрбленого від холоду хлопця з прапором. Хто додумався поставити дітей до прапорів - то не окрема історія, то свідчення ницого глупства тутешніх "любителів народу". Навіть не лише місцевих.

Оце ще сувкове "Сказано відзначити - буде відзначити": діти з прапорами (ах це ж як зворушливо, молодь і все таке), виступи на сцені, які загалом займають до 40 хв. Листопад - місяць вже не теплий.

Відзначити - значить відзначити. Все просто. Байдуже, що. Байдуже що це значить, байдуже для чого. Байдуже заради чого і кого. Галочка стоїть - і "парядок".

Пам’ятник жертвам Голодомору на ЛуганщиніА між іншим, це лише продовжує геноцид Української Нації. Цінність здоров’я українця - нічого не варта. Галочки і звіти - оце вважається "істинним".

Мине ще, звичайно, не один рік до того часу, коли люд почне нарешті цінувати найперше Націю, а значить і її здоров’я. Та той час прийде настільки ж швидше, наскільки швидко ми самі зможемо усвідомити беззаперечну цінність здоров’я свого й оточуючих.

Вшанування жертв Голодомору зараз, на жаль, зводиться до меланхолійних і депресивних тонів, якими (чи з недолугості, чи зі злого умислу) забиваються живі і життєвиможні (себто головні) настанови.

Зрозуміло: "толерантність", "ворогів не існує", "всі хороші", "аби ж нікого не образити". А школярі най із прапорцями померзнуть. А заради чого? Щоб вони побачили, як дорогі букети поклали до нового пам’ятника? Щоб відчули, наскільки довгими можуть бути урочисто розтягнені трагічні слова і музика?..

А головного їм так і не сказали. Що свою землю боронити від ворога слід так міцно, щоб ніяка сволота не дісталася до твоїх рідних. Що для цього давно треба припинити боротьбу (чи то пак борюкання, порпання) у собі і з собою. Що українець має стояти за свою землю всюди, де вона лиш пролягає без виключення! І на всі прозьби чи грозьби має відповідати однаково твердо і різко. Бо це наша земля. Це наша Україна, наша держава, наша Нація!