Найбільше дісталося від опришків орендаторам, економам, управителям, корчмарям, лихварям, – суцільний тобі антисемітизм. Та і вірмени заслужили своє. Це і є та причина, чому про опришківство в Україні так легонько - ніби щось там десь було, а може і не було. Російський публіцист В.Кєльсієв, у 60-х роках 19 століття подорожуючи по Галичині, зробив собі висновок, що опришківство ніби й існувало, але з’явилося просто так - "від бездіяльності і нудьгування гуцулів". Це ж треба до такого додуматися і безсоромно сказати вголос. Москаль – він і в Африці москаль. Але головною причиною замовчування опришківства є те, що УПА є природнім продовженням справи опришків. Прадіди-опришки своїми генами передали Дух Воїна онукам-бандерівцям. І діди, і онуки робили чоловічу роботу - боронили свій Край, свою хатину, свою родину від окупанта і паразита. Ходили тими ж таємними плаями, тими ж лісами та хащами, ховалися у тих самих предвічних печерах, били ворога з тих самих засідок, як грім з ясного неба, і так само були катовані та карані на горло. І німці, і поляки, і австріяки, і москалі залякували непокірну Галичину нелюдськими муками повстанців, показовими стратами та екзекуціями, але партизанка жила і не давала спокою окупанту. Абсолютна більшість повстанців гинула в молодому віці, не клякнувши перед окупантом і віддаючи своє життя за те найдорожче, що дарував Господь, – за Свободу.
   Перша письмова згадка про мобільні загони опришків датується 1498 роком. А скільки вони існували до цієї згадки? Останнім опришком Карпат був Микола Шугай, його стратили у 1921-му році. Всього через 21 рік народилась УПА - як Фенікс з попелу опришків. УПА – це всього лиш продовження постійно діючої партизанки Західної України. Новий окупант – нова повстанська формація. Назвіть мені ще один повстанський рух у світі, котрий би безперервно діяв зо п'ять століть?
   Будь-яка партизанка неможлива без потужної підтримки місцевого населення. Народ чітко відчував різницю між повстанцями і бандитами. Про опришків, як і про УПА, в народі складено багато пісень, легенд, переказів. Про бандитів пісні не складають. Вся опришківська розвідка, як і розвідка УПА, базувалася на інформації отриманій від населення. Глибока конспірація, гірська місцевість, тактика блискавичних ударів гарантували нашій партизанці усіх часів успіх, а зайдам - жах.
   Гори слабаків не люблять. Неможливо жити в горах і не бути бійцем. Це зараз горівцуня гуцула притисла і за гаргачку тримає, а колись було не так:

"На високій полонині зародили рижки,
Закохав я в собі силу та й пішов в опришки".

   Опришкам треба було протистояти військовим частинам і каральним загонам, смолякам і гірським стрільцям, тобто професіоналам (!!!), тому говорити, що збідованих і голодних кріпаків приймали в опришківські компанії – брехня. В опришках були кращі. В опришках були вишколені бійці. На опришківських бойових вишколах молодь вчили володіти списом, герлигою, стрільбою з лука, куші (арбалета), пізніше з'явилася вогнепальна зброя, котра у опришків була не дуже в пошані, бо стріла летить тихо. Про бій голіруч і казати не треба. Символом опришків була бартка, якою вони філігранно володіли і на якій вони присягали, вступаючи в загін. В опришки брали після серйозних випробувань, як фізичних, так і психічних. В опришки гниляків і лайдаків не брали. По селах доходило до того, що парубок не міг оженитися, якщо не був в опришках, або хоча б на вишколі. Дівчата таких не визнавали - як не був у опришках, то значить хворий.
   А якою була фізична підготовка!? Це ж не просто пробігти горами який десяток кілометрів з амуніцією і зброєю, напасти на ворога, перемогти і бігом до схову. Та ще й здобич за плечима. Ось тут загадка. В народних переказах оповідається, як після кросу перед боєм опришки лягали на землю, 33 рази читали "Отче Наш", набиралися від Землі Сили і повністю відновлювалися. Подібних загадок багато і в козацтві.
   Є легенда про те, як опришки насипали корчмарю у чоботи горячого вугілля і заставили його танцювати. Не так все було. Спробуйте насипати в чоботи каміння і їх взути. Не вийде, чобіт на ногу не налізе. Співставляючи шматочки легенд і спогадів, дослідники змалювали іншу картину: опришки на жаринах від згасаючої ватри босі танцювали аркан і запросили до себе в коло босого корчмаря. Він попікся, а вони ні - мольфарили, хлопці, мольфарили! А воно й не дивина, бо у багатьох народів є цей феномен, ходити по розпеченому вуглю.
   Нам оповідають про малочисельні групи опришків, а в 1621 р. опришки здобули фортецю Пнів. Під час визвольноїої війни 1648-1654 рр. опришки штурмували і заволоділи королівськими замками у Новотанці та Сяноці. 1744 р. захопили Богородчанську фортецю. Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях 18 ст. на Великій Україні – лозунг „Схід і Захід разом” аж ніяк не новий. У 1653 р. в Молдові при війську Тимоша Хмельницького були 2000 опришків під орудою Харачка. А нам розказують тільки про невеличкий загін Довбуша.
 

Image

   Емблемою, фірмовим знаком ранніх опришків був Хрест богині Дани – древній український символ, що вважався оберегом території Оратанії – України. Чи опришки знали суть і значення цього знаку? В стародавньому розумінні цей магічний знак несе жіночий аспект - стихію Води (звідки назви рік: Данастр, Данапр, Данай) і використовувався як магічний патерик у древніх жерців.

Такий свастичний хрест зберігається і в Коломийському музеї Гуцульщини. У музей цей патерик перекочував з Коломийської церкви 19 ст. Оце Вам приклад синтезу християнства і язичництва.

Image

В старих книжках згадується, що знак Дани опришкам випікали на грудях, з лівого боку, під час ініціації. Ніхто з чужих не повинен був цей хрест бачити. Це був тогочасний бейджик-ідентифікатор для своїх. Присутність Хреста Дани в опришківстві підказує, що по аналогії з іншими стародавніми повстанськими рухами, початок опришківству міг дати якийсь древній клан жерців-воїнів.
.......................................
   Замість того, щоб піднімати в галичанських дітях опришківський і бандерівський дух, заставляти дітей займатися спортом, виховувати здорових і розумних патріотів, захисників Галичини, по школах збираються читати курс "Толерантність". Мовляв, на своїй землі, у своїй хаті терпимо ставитись треба до хамів, хуліганів, нелегалів, комуністів, тарганів, сатаністів, паразитів, педерастів, окупантів і всіх-всіх... Вчителі ж не пояснять дітям, де межа тої толерантності бо і самі цього не знають! Інструкціїї не було. "Толерантність" – це курс лекцій, як швидко і правильно стати на коліна.
   Говорив з одним можновладцем про те, як підтримати секції бойового гопака, стрілецький спорт, як зробити так, щоб молодь вчилася боронити себе, свою родину, свою Галичину. Часи ж непевні - воювали усі республіки союзу і ні одна з них не була готова до випробувань, бо усі були впевнені, що „ніц не буде”. Начальник з того всього упрів, йому умкло, а потім у перелякано-пацифістичному пориві випалив: "Я проти зброї взагалі! Категорично! Я... я не люблю зброю!"
   Як хлоп не любить зброю, то є велике підозріння, що він любить... іншого хлопа!
   Спортивна стрільба повинна бути Галицьким національним видом спорту, це зумовлено нашою історією, а може і майбутнім. Арістотель неспроста сказав: "Про військові вправи громадян треба турбуватися не заради того, щоб когось поневолити, а заради того, щоб самим не стати рабами". Еге ж, Центральна Рада також не любила зброї і чим то все закінчилось?...
 

   Собко Тарас.
   Івано-Франківськ

flayzzza_-_gey_zhe_gu.mp3