А чи знає хтось з цих самих пересічних і навіть непересічних європейців про багату і трагічну історію України, про її перебування в лоні Російської імперії 350 років? І чи знаємо щось ми, українці, про національні прагнення шотландців і про те, що вони вже 300 років як знаходяться в лоні Британської імперії?

В 2007 році виповнюється 300 років, як Шотландія пішла під англійську корону. Після голосування в Шотландському Парламенті за Союз (який часто називають Унією) Англії і Шотландії 16 січня 1707 р. був підписаний Акт проголошення цього Союзу. З утворенням Союзу формально завершилося протистояння Англії і Шотландії, що тривало декілька століть, і виникло знамените Об’єднане Королівство Великої Британії.

Англія і Шотландія стали єдиною країною зі спільними валютою, оподаткуванням, торгівлею, з однією верховною владою і прапором. Хрест Святого Джорджа – покровителя Англії (прапор Англії) поєднався з хрестом святого Андрія – покровителя Шотландії (прапор Шотландії) – і вийшов прапор, відомий як “прапор старого союзу”. В 1801 році (після ще одного союзу – з Ірландією) до цього прапора приєднався діагональний хрест святого Патріка. В результаті отримали прапор Об’єднаного Королівства, який ми знаємо сьогодні.

Після чотирьох століть протистояння і війн з Англією Шотландія об’єдналася з Англією. Пам’ятаєте фільм “Хоробре серце” з Мелом Гібсоном? Його герой Вільям Волас – національний герой для шотландців і непохитний борець за незалежність Шотландії, за що прийняв мученицьку смерть від англійців. Епічна поема 15 століття “Волас” протягом всіх наступних століть була другою найбільш читаною книгою в Шотландії після Біблії. Проте для англійців Волас – вбивця і злодій, оголошений англійськими літописцями “персоною поза законом” і які обвинувачували його в жорстокості та звірствах.

Нагадаємо, що в 1296 році Шотландію завоювала Англія на чолі з королем Едвардом І, який ув’язнив багато шотландської знаті, країна мала сплачувати данину, а її чоловіки йти до армії короля і брати участь у його військовій кампанії проти Франції. У відповідь по всій Шотландії спалахнули повстання, які обернулися в національно-визвольну боротьбу під проводом Воласа з травня 1297 р., коли той вбив англійського шерифа Ланарка.

Це повстання посилювалося, оскільки шотландці, невдоволені тягарем і гнобленням англійців та їхнім пануванням, масово приєднувалися до Воласа. В 1305 році його схопили і стратили у Лондоні. Його голову прибили цвяхами до Лондонського мосту, а фрагменти тіла поширили по декількох шотландських містах як нагадування ціни за повстання.

Вільяма Воласа називають в Шотландії “хоробрим серцем” – він прагнув замирити і об’єднати тодішню шотландську шляхту задля зміцнення Шотландії та її незалежності від Англії. І це, зокрема, показано у фільмі “Хоробре серце”. Які чудові паралелі з історією України можна побачити в тодішній історії Шотландії! Врешті кадри з фільму, де показуються краєвиди і гори Шотландії, мимоволі викликають асоціації з українськими Карпатами. Але зараз мова про інше.

“Шотландія одна”. Так називається стаття, що вийшла в грудневому номері журналу “Проспект” (№129). Її автор – Майкл Фрай – історик і автор праці “Союз: Англія, Шотландія і Договір 1707 року”.

Він пише, що деволюція (передача влади і зобов’язань) мала намір дати Шотландії можливість вирішувати свої проблеми. Але з часу отримання власного Парламенту залежність Шотландії від Англії, на його думку, навіть зросла. Шотландець і колишній торі (представник Консервативної партії в Парламенті Великої Британії) пояснює, чому він дійшов до розуміння незалежності як необхідного нині рішення і чому це також буде корисним для Англії.

Перед ознайомленням з його статтею лише нагадаємо, що на виборах до Парламенту Великої Британії 1997 р. перемогла Лейбористська партія. Одним з головних пунктів в її передвиборчій платформі було створення в Шотландії свого національного Парламенту. На референдумі, проведеному 11 вересня 1997 р. в Шотландії, більшість громадян висловилася за створення Парламенту Шотландії. Після цього уряд лейбористів передав проект Акту про Шотландію у Парламент Великої Британії, який його прийняв 17 листопада 1998 р. А 19 листопада 1998 р. його схвалила Королева Об’єднаного Королівства.

У 2007 році, — наступні вибори в Шотландський парламент. Останнє опитування в Шотландії показує незначну більшість — 51% опитаних, що зараз підтримують незалежність Шотландії. Останнє опитування 1998 року принесло 56% на підтримку незалежності — тоді хвиля націоналістичної ейфорії була на висоті, тож неминуче мало відбутися воскресіння Парламенту в Едінбурзі.

Шотландський націоналізм завжди хвилеподібно піднімався і падав. Як тільки фактично був створений Парламент, то хвиля націоналістичної ейфорії безневинно вдарилася в камінь шотландського юніонізму. Але останніми місяцями підтримка Шотландської Національної Партії (ШНП) почала потрохи зростати від своїх звичних 25%. Схоже на те, що це відбувається завдяки розчаруванню коаліцією лейборисько-ліберальних демократів, що знаходиться при владі у Шотландії з 1999 року, і навіть самим Парламентом.

Не здійснивши вирішення всіх проблем Шотландії, як це передбачалося на початку, Парламент навіть не змусив шотландців краще про себе дбати. І знову можна відчути підземні поштовхи з глибини Шотландії. Вони не зможуть призвести до політичного вибуху, але схоже, що вони кидають тінь на заплановане на 1 травня 2007 року святкування 300-річчя Союзу Англії і Шотландії. Коли було створено цей союз, то Англія швиденько його відсвяткувала і забула про нього. Шотландія ж на мить заніміла, але потім вже ніколи не замовкала.

Відгомоном тих часів є те, що шотландська виконавча влада, здається, не впевнена, як відзначити цю подію. Звичайно, що все ж таки буде королева, і маршируватиме один з Шотландських полків (з шести, що колись існували), а над Едінбургським замком запустять феєрверк. Але чи святкування Союзу змусить шотландців почуватися більшими британцями? Чи пробудить національний одяг і звуки волинок ті емоції, що сховані в душі кожного шотландця, стару образу на Англію та мрію свободи?

Всього за три дні після ювілею, 3 травня — наступні вибори в Шотландський парламент. Якщо теперішня націоналістична хвиля залишатиметься такою ж великою, а ШНП добре спрацює, Шотландія і Британія можуть потрапити в конституційну кризу.

Виборна система робить маловірогідним для будь-якої партії виграти абсолютну більшість в Парламенті. Перегони відбуватимуться за позицію найбільшої партії. Зі 129 місць в Парламенті Шотландії Лейбористська партія зараз має 50, ШНП – 25, Консервативна – 17, Ліберально-демократична – 17; група, яка складається з тих, хто відколовся від партій – решту місць. ШНП потребує більшості, і опитування натякає на те, що ШНП може його отримати.

Що б не думали міністри в Лондоні, проблема Шотландії в Союзі не вичерпалася – і заходить ще глибше, ніж англійське незадоволення більшим представництвом шотландців у Британському Парламенті і Кабінеті міністрів або перевагою Шотландії у державних витратах. Та й усередині Шотландії важко побачити глибокі політичні зміни. І Единбург, і Глазго – стабільні та нетипові. Здається, що найбільші зміни відбуваються в таких маленьких містах, як Кілмарнок, Лінлітгау або Елджін – населення, їхні думки і уявлення залишаються таємницею. Ми навіть не знаємо, якого характеру націоналізм там підтримується.

Що це — «90-хвилинний націоналізм», протестний електорат, примха постмодерної ідентичності, що народжена від нудьги та нарцисизму? Чи він (цей націоналізм) лежить глибше, в міцній народній пам’яті, що входить своїм корінням у часи державності, збереженій завдяки героїзму Роберта Брюса в 1314 році, і цей націоналізм не вмер, а лише спав протягом трьох століть і готовий знову повстати?

Автор пише, що його дратує політкоректність, яка стала головною ідеологією держави в Шотландії з 1999 р. Уряд послідовно демонструє свій надзвичайний ентузіазм, коли регламентує приватне життя шотландців. Він хизується тим, що заборонив палити в пабах. Зараз існують плани накинутися на «Бакі» — дешеве вино, яке п’ють підлітки з розвалюх Ланкашира як прямий і легкий шлях до забуття. Уряд хотів би заборонити шльопати дітей, але не зміг знайти практичного механізму як засунути свій ніс в чужі справи.

Уряд вже заборонив сектантські або національні образи, що зазвичай лунають на футбольних матчах, і штрафує фанів, яких спіймає на цьому. Він заборонив полювання (що нам найменше потрібно), норкові ферми, хоча жодної такої ферми не існує в Шотландії. Манія заборони – це зворотна сторона манії вседозволеності: декількох пожежників з Глазго нещодавно було покарано за відмову вручити брошури з техніки безпеки на параді геїв.

Шотландія – морально консервативніша країна, ніж Англія. Це частково пов’язано з більшим впливом протестантської та католицької церков, але також тим, що робітники-шотландці залишаються відданими моральним правилам, що їх давно відкинула ліберальна еліта мультикультурного Лондона. Старі традиції все ще тримаються в Шотландії. Ось чому законодавство, встановлюване Шотландським Парламентом, спеціально відзначає, що не може бути прийнятий закон про аборти. Якби навіть такий закон і був би прийнятий в Едінбурзі, він, безсумнівно, був би з більшими обмеженнями, ніж англійський.

Націоналізм, на думку автора, є консервативною силою в сучасному світі. Консервативні партії по всьому світі є зазвичай націоналістичними. Виключення складає Шотландська Консервативна партія, яка за останню чверть століття була різко антинаціоналістичною. Юніоністи-торі кажуть, що вони не настільки антишотландські, наскільки пробританські – а це означає, що кордони їхньої політичної спільноти відрізняються від вузької території шотландських націоналістів. Але їхніх послідовників все менше. В 1979 р. на питання «З якою національністю Ви себе ототожнюєте?», 56% шотландців відповіли, що з шотландською, а 38% шотландців – що з британською. На це ж саме питання в останньому опитуванні (2003 р.) 73% сказали, що вони ототожнюють себе з шотландцями, а 20% – з британцями (і це при однаковій кількості голосування за Торі). Отже немає сумнівів, що британськість розбивається в Шотландії.

Автор вважає, що потрібно піднімати на вищий рівень аргумент на користь незалежності. Для чого потрібен Шотландський Парламент? Для того, щоб виражати характер і цінності своєї нації і через політичні процеси кристалізувати її прагнення і домагання. Проте сьогодні Шотландський Парламент цього не робить, а цінності імпортує ззовні. Автор не має сумнівів, що незалежність зробить Шотландію щасливішою, але йому соромно, що із-за позиції підпорядкованості Шотландії в Союзі багато хто з шотландців відчувають до англійців ненависть і що це їхнє почуття знаходить взаємність з боку англійців.

Автор вважає, що незалежність Шотландії буде визволенням і для Англії – це дозволить їй здійснювати заходи в реальних розмірах і не вдивлятися у криве дзеркало, яке роздмухує її останні імперські фантазії. Більшість англійців вже переступили кінець імперії, а сьогоднішній їхній статус забезпечується успішною країною середнього розміру з багатьма активами – англійською мовою, збройними силами, фінансовим сектором, вищою освітою, членством в ЄС. Важко уявити, яким чином незалежність Шотландії могла б зашкодити будь-якому із цих активів.