Колись прочитав у одного психолога, що найвищим ступенем довіри між чоловіком і жінкою є розповіді про дитинство.

Дійсно, наскільки ми відкриваємо душу коханій чи коханому, коли зустрічаємося перед вступом у шлюб?

І де межа цієї відкритості, особливо якщо йдеться про неприємні чи ганебні речі з історії своєї родини, наприклад, про алкоголізм чи психічну хворобу батьків чи когось з родичів; участь їх у злочині чи в зраді, чи з власної історії, наприклад, попередні зустрічі (і інтим) з жінками чи чоловіками; невдалий попередній шлюб тощо?