Багатьом цю подія видалась якщо не провокацією, то принаймні примітивною і дешевою авантюрою. Час спростував єхидні насміхання марновірів. Наслідком поширюваних Петром Хом’яковим в російських ЗМІ та в інтернеті відозв, закликів та матеріалів котрі розвінчували шовіністичну політику кремлівських можновладців, спричинились до порушення супроти нього працівниками ФСБ кримінальної справи. Визнавати факт політичних репресій нинішня російська влада все ж таки побоюється. Кілька днів тому, Петро Хом’яков звернувся до президента України з проханням надати йому в Україні політичний притулок. Пропоноване читачам інтерв’ю з новітнім російським дисидентом, є для нього однією з форм боротьби з нинішнім російським тоталітарним режимом.


- п.Петре! Для початку кілька слів про себе.

- Народився в Москві в 17-го квітня 1950р. Закінчив географічний й механіко-математичний факукультет МДУ. До тридцяти років працював починаючи від молодшого техніка й закінчуючи інженером в багатьох експедиціях. Географія мандрівок дійсно вражаюча. Від Забайкалля до Каховського водосховища, та від Мурманська до Південного Таджикистану. Здобутий досвід був для мене практичною реалізацією отриманих в часі навчання знань. Після тридцяти працював в Інституті Системного Аналізу. Пройшов і там всі щаблі від молодшого працівника до керівника лабораторії. Цей інститут був науковим й аналітичним центром який обслуговув стратегічні дослідження вищого керівництва Радянського Союзу, а після розвалу СССР, окремих міністерств й відомств Росії. Здобуті вже в часі праці в інституті знання, дозволяють мені стверджувати що я досконало знаю всі системні проблеми Росії та всі вразливі ділянки суспільного життя. Зокрема економіки, систем життєзабезпечення й соціуму.


- А що Вас привело в політику?

- Професійна діяльність. Я був одним з тих ентузіастів котрі безоплатно, за покликом сумління і серця, власними науковими дослідженнями забезпечували реалізацію суспільної ініціативи російськх письменників котрі протистояли проекту перекиду русел сибірських річок в Середню Азію. Це було в 1979р. Емоційні заклики до широкого загалу й радянських посадовців непозбавленої здорового глузду російської інтелігенції не втручатись в природу, ми підкріплювали науковими висновками. Згодом, після перемоги цієї суспільно-громадської ініціативи, виникла ейфорія. Патріотично налаштована російська інтелігенція повірила в можливість впливу на участь у витворенні стратегічних постанов за допомогою суспільних ініціатив. Саме на хвилі таких настроїв виникли перші російські неформальні громадські організації та об’єднання котрі в період перебудови швидко політизувались й радикалізувались. Внаслідок тих подій, після розпаду СССР, відповідним чином налаштована російська інтелігенція майже повністю підтримала ідею створення “Російського Собору”, організації котру вже тоді, в1992р., поспішили наректи екстреміською. Насправді, напочатку вона була досить інтелігентною й поміркованою. Свідченням тому може бути наступний факт: в Московській Думі “Російського Собору” геть всі були кандидатами наук, професорами, і навіть доцентами кількох Московських вишів. На жаль, саме дії наших опонентів призвели до того, що російський національний рух швидко радикалізувався й після подій 1993р. (нагадаю що тоді за наказом президента Єльцина був розстріляний російський парламент) примирення російської національної опозиції й паразитуючої на примітивних шовіністичних ідеях влади стало неможливим. Проте російська національна ідея завойовувала все більшу популярність серед загалу. Для ілюстрації цієї тези наведу ще один приклад: в 1989р. лише 15 відсотків росіян називали себе росіянами, а 85 відсотків вважали себе “радянськими”. В той-же час і в тому ж році, 90 відсотків естонців не соромились визнавати себе естонцями. Це свідчить про те, що на початок 90-х років росіяни у власній масі були практично зденаціоналізованими злочинною комуністичною системою. Стан справ змінився лише наприкінці 90-их на початку 2000рр. І влада не могла не рахуватися з цим фактом. Радикальна позасистемна російська опозиція на той час вже була накрізь інфільтрована агентурою спецслужб Кремля, й в своїй значній кількості морально підтримала авторитарний режим тирана Путіна. Вважю це явище ганебною плямою в політичній біографії російської національної опозиції. Щодо мене, то від самих початків я залишався в середовищі тих, хто вважав співпрацю з Кремлем великим злочином.


- А можете пояснити причини останього конфлікту з російською владою, й що примусило Вас саме в Україні шукати політичний притулок?

- На цей крок мене штовхнули дві причини. Як це не дивно, корені першої з них криються в моїй професійній діяльності а не в політичній площині. В процесі здійснюваних мною наукових досліджень й пошуків, я дійшов висновків котрі є вкрай неприємними для російської влади. Наприклад: протягом дванадцяти років я був вченним секретарем програми “Вплив глобальних змін природнього середовища й клімату на економіку й стан здоров’я населення Росії”. В рамках цих досліджень я зрозумів що Росія не здатна в існуючих під сучасну пору умовах освоювати газові родовища напівострова Ямал й напівострова Гидан. Між тим, “Газпром” вже взяв під освоєння цих родовищ великі кредити й вже встиг витратити їх не за призначенням. Зрозуміло що ці висновки не могли сподобатись владі, тож наслідки не примусили себе довго чекати. Програму дослідження припинили, а мене звільнили з інституту. Це не єдиний факт в моїй науковій й науково- публіцистичній біографії котрий був вкрай неприємним для влади. Посадовці були зацікавленими в тому аби примусити мене замовкнути. Підставою для звільнення використали ту обставину, що окремі мої публікації вивішувались на різноманітних сайтах в інтереті, й ставали доступними широкому загалові. Мене без жодних доказів звинуватили в тому що я не просто іноді публікувся на цих стайтах, а й начебто власноруч створив їх. Насправді, технічно дуже просто з’ясувати що я не є ані утримувачем, ані адміністратором, ані навіть модераторм відповідих інтернетресурсів. Більше того: дані інтернет проекти обвинувачення цілком безпідставно нарекло терміном “організація”. Хоча між сайтом й організацією існує астрономічна різниця. Курйоз полягає в тім, що навіть суд в котрий звернулись мої адвокати, визнав що рація й здоровий глузд на моєму боці, однак адвокатам було заявлено що всі наші вірні за суттю заперечення стосуються “виключно питання обвинувачення”, а наша скарга є процедурного змісту й характеру. Таким чином мені було в знущальній формі запропоновано невизначено довгий час перебувати в невизначеному стані під постійною загрозою арешту, оскільки слідство в Росії може тривати роками й не є обмеженим в часі. Другою причиною звернення до Президента України з проханням надати мені політичний притулок є гіркі й водночас ганебні, для мене як російського громадянина факти. Життя в Росії для людей творчої праці стає неможливим. Наростають авторитарні імперські тенденції котрі не дозволяють належно працювати в нормальних умовах ані вченному, ані письменнику, ані публіцисту, ані навіть виробничому керівникові. В Україні належним чином висвітлюється агресивна зовнішня діяльність нинішньої Росії. Рік тому об’єктом агресії була Грузія, нині настає черга України. Але зовнішня політика є продовженням політики внутрішньої. Український читач може уявити собі якою має бути внутрішня політика Кремля, відповідно і його нахабна агресивність, по відношенню навіть до найближчих сусідів. Тотальне поліцейське і бюрократичне свавілля, практиковане силовиками зухвале здирництво здійснюване стосовно існуючих, і як це не дивно ще функціонуючих господарських суб’єктів, й інші квіточки з букету поліцейської тоталітарної держави. Все це я відчув на собі. І як публіцист, і як вченний, і як керівник виробництва, оскільки до останього часу очолював окрему виробничу структуру при об’єднанні “Спецметропроект” котра здійснювала геоекологічну та інженерно-геологічну дослідницьку діяльність на користь транспортного будівництва. Висунувши проти мене політичне звинувачення, ФСБ не погидувало використати цю ситуацію як шантаж головної організації до котрої належав мій автономний відділ. Президент “Спецметропроекту” пан Абрамсон вимушений був дати працівникам ФСБ хабаря в розмірі 180 тис. доларів, аби вони і його не зарахували до лав “російських екстремістів”. В цій ситуації мені не лишалось нічого іншого як тікати з Росії, оскільки переслідування мене мало в першу чергу політичні підстави. Я вважаю що маю право прохати саме політичного притулку. Запевняю: мої знання всих деталей причин внутрішньої нестійкості російського режиму, поінформованість про істинні економічні причини його агресивної зовнішньої політики, можуть бути корисними всим кому загрожує Росія. До таких держав належить й Україна. Другою причиною чому я обрав саме Україну є моє переконання в тім що політична система України є суттєво вільнішою, демократичнішою, й цивілізованішою, аніж політична система Росії. Окрім того, моя мама є народженою в Україні, й перші п’ять років свого життя я прожив в місті Кадіївка Луганської області.


- Отже, Ви усвідомлено прийняли рішення залишитись до кінця життя в Україні?

- Зрозуміло що в найблиижчі роки я вимушеним буду жити й працювати в Україні. Але я не маю бажаня зловживати українською гостинністю. Водночас стверджую, що хочу бути корисним Україні. В першу чергу в протидії російській загрозі українській незалежності. Окрім того, я впевнений що незабаром почненться процес розвалу Російської Федерації. Жахлива катастрофа на Саяно-Шушенській ГЕС, котру можна порівняти хіба-що з Чорнобилем, є першою ланкою в давно передбаченій мною черзі катастроф котрі незабаром потрясуть всю Росію й спричиняться до її занепаду. За таких умов Росія потребуватиме таких професіоналів як я. Впевнений що мої знання й мій досвід згодяться і Україні і Росії. Проте нинішньому злочинному бандитсько-чекістському кремлівському режимові моя діяльність стоїть поперек горла.


- На пресконференції котру Ви давали в “Укрінформі” 13-го серпня, довелось почути про відцентрові, сепаратистські тенденції не лише в національних регіонах, а й на теренах заселених етнічними росіянами. Можете про це трішечки детальніше?

- Так, дійсно, про ці тенденції замовчують в Російських ЗМІ, проте вони дійсно наростають. Сепаратистські, російські за духом, складом і змістом відцентрові настрої існують в Калінінградській та Ленінградській областях й Карелії, особливо сильними вони є на Далекому Сході де мають чітке економічне підгрунтя й підтримку більшості населення. Спільно з національним сепаратимом в донещодавна ще стабільних і спокійних регіонах (наприклад в Татарстані, Башкирії й Чувашії) це є прямою загрозою цілістності Росії. До того ж, з наростанням світової кризи, ці відцентрові тенденції будуть поглиблюватись, оскільки регіонам дійсно легше долати кризу позбувшись московського диктату. Проте, для українських патріотів буде особливо цікавим той факт, що нарешті з’явились передумови і до з’яви української автономії в поки-що російських областях. Ці тенденції буквально нещодавно були зафіксованими на Білгородщині й на Кубані. Тож не марнуйте часу й будьте готовими скористатись нагодою. Ідея постання Української Самостійної Соборної Держави не є утопією кількох ідеалістів.


На запитання Олеся Вахнія відповідав Петро Хомяков