Якби серед керівництва „регіоналів” і „комуністів” була хоча б одна людина зі стратегічним мисленням, що само по собі явище рідкісне, вони б зрозуміли, така поведінка, в стратегічному сенсі, собі на шкоду. Зупинений політичний час після його неминучого „запуску” неймовірно прискорюється, а ті, які його „тримали”, летять куди подалі... Більш того, затриманий час, це ніби не написані чисті сторінки в блокноті. Це своєрідна „табула раса”. На ній стратегічно озброєна сила може писати все, що їй заманеться.

Зупинка геополітичного часу це класичний в історії період геостратегічної біфуркації. В цей час здавалося б єдино можливий шлях розвитку країни і її політикуму розбивається на не менше як три класичні шляхи. Праворуч підеш, - втратиш одне і здобудеш інше, ліворуч підеш... В цих умовах переможе та політична сила, яка обере не тактично видимий битий гостинець, а та, яка віднайде дорогу, що веде до перемоги і успіху. Складність вибору якраз і полягає в тому, що чим закінчується кожен із трьох шляхів на його початку ніколи не видно...

Ще у 2002 році мною була опублікована стаття в „Україні молодій” про три можливі шляхи розвитку України на найближчий період: об’єктивний, суб’єктивний і афектний. Цю статтю передрукували і деякі інші видання, в тому числі і партійні. Названі були і конкретні провідники кожного з напрямків: відповідно Ю. Тимошенко, В. Ющенко. Афектний напрямок мала забезпечити особа, яка з’явиться пізніше. Схоже, що такі люди вже починають проявлятися.

Якщо знайдеться людина, яка поєднає в одне всі можливі шляхи розвитку, тобто ліквідує геостратегічну біфуркацію, виникне рідкісне в історії людства генетичне розмаїття. Країна почне надзвичайно швидко і успішно розвиватися.

Найефективнішою є стратегія, якщо вона є в одній частині публічною і придатною для постійно змінних політтехнологій, а в іншій своїй частині таємною, прихованою, латентною. Більш того, ефективна стратегія в принципі не може бути публічною. Стратегія, хочемо ми це визнати, чи ні, справа елітарна і тому за власною сутністю є доступною небагатьом.

Україна цілком об’єктивно приречена на геостратегічний успіх. Це неминуче. Нині боротьба розгортається за те, хто цей успіх очолить і відповідно назавжди увійде в підручники з історії як України, так і світу в цілому.