Що значить бути патріотом — кожен розуміє по-своєму. Українці з діаспори переконані: якщо говориш українською мовою, ти – патріот. Не дай Боже, аби вони почули від тебе «москальську» мову. Проте зовнішня атрибутика українськості не гарантує неукраїнськості внутрішньої. Розмовляти українською не гарантує бути українцем і любити Україну. Багато з нас народилися і прожили частину життя в Радянському Союзі. Там здобули освіту, друзів, життєвий досвід. При цьому багато хто навіть не чув навколо себе української мови. Хіба що 2 уроки на тиждень в школі. Одним махом «справжнім українцем» не станеш.

Звичайно, можна розмовляти українською, вбиратися у вишиванки на різних дійствах, але залишатися совком. Або хохлом, який ототожнює Україну лише з салом, варениками, борщем і горілкою. Якими б смачними вони не були. І при цьому казати з гордістю: «Та я ж сама хохлушка!» Або «ми, хохли, любимо те-то» чи «хохли не можуть без того-то». Більшість українців по-хохляцькому прибідняються або плазують перед іноземцями. Мовляв, що нам з ними тягатися! Нам до Німеччини (Франції, Швеції і т.д.) далеко. Куди нам до Європи?

Чому так не кажуть німці, французи, шведи? Чому фіни, яких трохи більше 5 мільйонів, мають національну гордість, самоповагу і навіть пиху? Мій фінський знайомий – топ-менеджер Еса Коскінен з міста Тампере, навесні втретє приїздив до Києва у справах. Його фірма хоче продавати своє обладнання з очистки води – Україна є великим ринком збуту. Сказати, що йому дуже сподобалася наша столиця – це нічого не сказати! Хоча Еса – типовий скандинав – небагатослівний і неемоційний. Час він проводив переважно в українських ресторанах, кафе й антикварних магазинах. Він – завзятий колекціонер речей в стилі модерн. Кожного разу везе додому якісь вази, лампи, підсвічники, рами для дзеркал або картин початку 20 століття. Останнього разу купив за 400 євро бронзове відро для льоду — щоб охолоджувати пляшки з шампанським. На відрі вигравірувано дату – 1909 рік.

Цього року я побувала в Гельсінкі й нарешті зрозуміла, чому Еса до нас їздить. У нас, на відміну від фінської, дуже смачна, багата й різноманітна їжа. У нас добрий клімат. У Фінляндії взимку світловий день триває 3-4 години. У нас багатюща природа. Навесні вона просто буяє. Їдеш поїздом чи машиною по Україні – тут тобі й ліси, і ріки, і степи, і поля. Все яскраве, живе. А по Фінляндії їдеш – берези, ялини, берези, ялини. Ну ще – озера, болота, озера, болота.

У Гельсінкі в травні, коли починає трохи гріти сонце і на термометрі +12 градусів за Цельсієм, фіни скидають із себе одяг і одягають босоніжки та шорти, коли нам не жарко в плащах і туфлях. Фінським дівчатам і жінкам, на відміну від українок, бракує смаку і властивий якийсь анти-естетизм. Багато низькорослих та повненьких. Як на мене, то вони вдягаються просто жахливо. Якщо це не класичний одяг. Коли бачиш гарно вдягнуту симпатичну жінку, то 90% імовірності, що вона з Росії. Там у готелях і ресторанах працює багато росіянок.

В Києві можна купити чудові антикварні речі, серед яких трапляються справжні витвори мистецтва. В Гельсінкі ж їх просто немає. Як немає антикварних салонів і магазинів. Наступного разу Еса Коскінен планує поїхати до Львова під час своєї відпустки. Може, після того візиту він захоче переїхати в Україну назовсім? Чому ж ми не цінуємо Україну і все, що вона має?