«Чому в Білорусі так розвинена сфера IT? Та просто чиновники нічого в цьому не тямять, от і не лізуть. Але від цього ніхто не застрахований - цілком можливо, що вони розберуться, як цим можна користуватися, і захочуть відібрати».

Студент Слава нещодавно влаштувався на роботу – розробляє движки інтернет-магазинів для американської корпорації Oracle. Його безпосередній роботодавець - компанія Epam Systems, найбільший аутсорсер в Східній Європі, резидент білоруського Парку високих технологій. Слава живе добре. У перший рік його зарплата склала близько 800 доларів - у чотири рази вище, ніж середня по країні. У минулому році, коли через валютну кризу все подорожчало в три рази, Слава став утричі багатшими.

«Хочеш розвантажувати вагони - йди вчитися на економіста. Хочеш заробити - йди в програмісти». Так білоруська молодь зараз бачить перспективи ринку праці. За останні кілька років у Білорусії програмісти стали найбільш затребуваними людьми. Студенти технічних вузів з першого курсу знаходять роботу, якщо вони вміють, наприклад, тестувати скрипти. А зарплата висококваліфікованого IT-фахівця, здатного, наприклад, підтримувати систему безпеки американського банку, як скаржаться чиновники, вже співмірна із зарплатою білоруського міністра.

«Програмісти в Білорусії - привілейована каста, - каже Олег, співробітник міжнародної компанії, що займається ІТ-консалтингом. - У нас суперневдала економічна політика, економіка стагнує, криза божевільна. Адже ми не виробляємо жодних гідних товарів - телевізори збираються з китайських запчастин, це прихований імпорт. Начебто виробляєш білоруське, а заробляють китайці. А експорт IT зростає на 50 відсотків на рік. Це найвдаліший захід, який було зроблено державою останнім часом, - послабити тиск на айтішників і не заважати їм вести бізнес».

Ідея належала помічнику Лукашенка Валерію Цепкало, який, користуючись своїм впливом на президента, в 2005 році переконав його встановити безпрецедентні податкові пільги для фірм, що виробляють програмні продукти. Юридично цей полегшений режим існує у формі віртуального Парку високих технологій, на території якого підприємці можуть користуватися підтримкою держави. Це дуже швидко дало результат: вже існуючі до того моменту аутсорсингові компанії перейшли з «сірої» бухгалтерії на «білу» і стали отримувати великі замовлення з Америки та Європи. У результаті Парк високих технологій став найвдалішою на пострадянському просторі спробою вибудувати щось нове в області інновацій і модернізації.

«У Казахстані зробили аналогічну систему, але вони пішли від виділення місця, - пояснює політолог Юрій Шевцов. - А тут пішли, як у нас кажуть, від життя. Парк високих технологій - це екстериторіальне утворення. Щоб стати його резидентом, туди досить просто вступити. Цепкало став вирішувати проблеми, які дійсно хвилюють бізнесменів: комусь потрібно знизити податки, комусь потрібна ділянка під будівництво котеджу для провідного програміста фірми - він пробиває ділянку. Є легенда, не знаю наскільки вона відповідає дійсності, що російське «Сколково» з’явилося після того, як на Раді безпеки Росії стало обговорюватися питання про від’їзд російських програмістів до Мінська. В Англію, в США - це ще куди не йшло, але в Мінськ ... "

Колись Білорусія була Силіконовою долиною Радянського Союзу: викладачі технічних ВНЗ розповідають, як вони у 60-ті роки конструювали лампові ЕОМ «Мінськ-2», а потім розбирали на складові перші комп’ютери IBM, щоб зрозуміти, як вони влаштовані. Саме завдяки цьому в Білорусії почасти збереглася система підготовки кадрів, що дозволяє залучати програмістів до роботи на зарубіжні компанії.

Звичайно, Білорусь - це далеко не Індія і не може з нею конкурувати хоча б кількісно. 15-20 тисяч білоруських програмістів - це як одна невелика індійська компанія. Але для східноєвропейської держави це дуже багато - вже зараз Парк високих технологій робить відчутний внесок в економіку країни: «Це по суті чистий дохід, - пояснює Шевцов, - якщо Мінський тракторний завод експортує в рік, припустимо, на мільярд, у нього і проміжний імпорт буде мільйонів 800: сировина, метали, комплектуючі. І в результаті чиста прибутковість від експорту індустріального типу виявляється відносно невисокою. А Парк високих технологій, що виник майже з нуля, дає норму прибутку вище, ніж величезне індустріальне підприємство, яким щосили опікується держава. У Парк високих технологій вкладатися не треба. Через девальвацію їм стало ще краще. Торік у них було близько 200 мільйонів експорту, а в цьому році вони вже до 300 наблизилися».

Головна проблема на шляху до того, щоб стати європейською Індією - це катастрофічна нестача кадрів. Нещодавно компанії Парку високих технологій навіть домовилися не переманювати один у одного співробітників, тому що з кожним переходом програміста на більш високооплачуване місце зростає собівартість продукту: зараз робота програміста низового рівня коштує 20 доларів за людино-годину. Фірми завантажені замовленнями на півроку наперед, і де брати людей, як і раніше незрозуміло: система білоруської освіти все-таки не пристосована для того, щоб випускати програмістів в індійських кількостях.

«Я вчився в Університеті інформатики і радіоелектроніки на факультеті інформаційних технологій і управління, - розповідає програміст Олександр. - Усі талановиті студенти у нас навчаються безкоштовно, але після закінчення вони повинні йти за розподілом в яке-небудь жахливе держпідприємство за мізерну зарплату, відпрацьовуючи гроші, які витратила на них держава. А якщо не хочеш - треба оплатити свою освіту, це десь тисяч 10 доларів за п’ять років. І поки не заплатиш, виїхати нікуди не можна. Я після закінчення університету працював два роки на фабриці з зарплатою 150 доларів. Де вони ще знайдуть програміста за такі гроші?

Коли я своїм знайомим в Росії про це розповідаю, вони кажуть: так це ж кльово, не треба шукати роботу. А для мене це була особиста трагедія: я став заробляти в три рази менше, ніж отримував, поки був студентом. Нічого, можна в цей час займатися саморозвитком. Такий дзен-буддизм. Але якщо, не дай бог, поїдеш з Мінська і потрапиш за розподілом в яке-небудь провінційне відділення банку - можна за два роки втратити кваліфікацію. Щоб цього не відбувалося, компанії Парку змушені за випускників давати університетам хабара - наприклад, у вигляді комп’ютерних класів. У них є певні квоти: коли я вчився, перші десять чоловік за успішності могли йти в компанії Парку, а решта - в держпідприємства за розподілом. І навіть щоб відвоювати ці десять місць, компаніям доводилося битися.

Мені здається, це велика проблема, яку держава пропускає повз вуха. Може навіть до колапсу дійти - дуже терміново і дуже швидко потрібно розширювати набір в університетах. У нас президент нагороджує комбайнерів, особисто стежить за жнивами. А я б на їх місці максимально розвивав IT-бізнес».

Дотепну ідею вирішення кадрової проблеми запропонував глава компанії Бел-Хард Ігор Мамоненко: він вважає, що бухгалтери могли б перевчитися на програмістів - як колись у «пєрєстройку» інженери переучувалися на бухгалтерів. А для цього треба всього-на-всього спростити податкове законодавство і систему бухгалтерського обліку - не тільки для програмістів, але й для всіх:

«Якщо ми візьмемо будь-якого бухгалтера, то, по-перше, він уже вміє працювати на комп’ютері, - каже Мамоненко в інтерв’ю виданню «Комп’ютерні вести». - Друге: йому властиві, так би мовити, якості прецизійності. Тобто він не робить помилок в цифрах. Він уміє працювати з програмним забезпеченням. Зараз, за даними Світового банку, в Білорусі у фірми на бухгалтерський облік йде в середньому 900 годин на рік. Середня цифра по світу - 160 годин. А в Об’єднаних Арабських Еміратах взагалі йде 12 годин. Тому, якщо ми час на бухгалтерію скоротимо хоча б у п’ять разів, то від 400 тисяч бухгалтерів ми залишимо 80 тисяч. А 320 тисяч осіб у нас вивільняться. Звичайно, це не повинно відбутися одномоментно - ми розраховуємо приблизно на п’ять років. Тобто фахівці будуть поступово вивільнятися з бухгалтерської сфери, сфера освіти їх буде «підхоплювати». Також ніхто не сперечається з тим, що надання пільг приверне до Білорусі всіх світових лідерів в області IT-освіти».

Мамоненко вважає, що, якщо цей проект піде, переучені бухгалтери зможуть приносити в країну близько 7 мільярдів доларів в рік: «Якщо 150 тисяч індійців в одній компанії заробляють 10 мільярдів доларів, то чому 300 000 білорусів не можуть заробити 7 млрд? Ми просто помножили 300 тисяч осіб на 15 доларів за людино-годину і відняли 20 відсотків, які традиційно припадають на час відпусток і навчання».

Інша проблема, що логічним чином випливає з усього цього, - витік мізків за кордон. Олександр вважає, що аутсорсингова модель цьому сприяє: «Якщо людина подобається, її переманюють на Захід. В останні два роки з мого близького оточення виїхали чоловік шість. Якщо поїдеш програмістом в Штати - через три роки будеш жити в своєму будинку, заробляти нормальні гроші, їздити на хорошій машині. Штати - країна можливостей, а у нас - країна неможливостей. Ти можеш купити в кращому разі квартиру однокімнатну десь у передмісті. Кредити в Білорусії майже не дають. У нас заборонені кредити в іноземній валюті, а в білоруських рублях це 50-60 відсотків річних - тому що інфляція за 100 відсотків зашкалює. Мене недавно звали на роботу в Лондон - і я не поїхав тільки тому, що мені тут треба піклуватися про хвору матір».

Хоча програмісти живуть краще за всіх, вони в основному налаштовані по відношенню до своєї держави надзвичайно критично: «Я не знаю жодної людини, яка підтримує нинішню владу, - говорить Олександр. - Електорат Лукашенка дуже складно знайти. Я знаю 300 людей - тільки один колись підтримував Лукашенко. Мені 27 років, я ще належу до покоління, яке пам’ятає дух свободи, білоруську мову. Зараз БРСМ (Білоруський республіканський союз молоді - номінально незалежна громадська організація, що підтримує і підтримувана владою) робить з людей зомбі, піонерів, які не уявляють собі щось інше. А ми в школі ще вчили якусь історію без Лукашенка в підручниках».

Втім, Юрій Шевцов вважає, що «програмісти живуть в транснаціональному середовищі, дуже критичному до всього. Багатьох проблем, з якими стикаються звичайні люди, для них не існує. Вони білі комірці, робоча аристократія нового типу. Їм потрібен інший антураж, інша сфера послуг . Часто їм хочеться просто мати право на критику, право на публічність. Тому вони входять у такий естетичний дисонанс з навколишньою політичною реальністю. Не думаю, що вони можуть бути соціальною базою для якихось політичних трансформацій в Білорусі. Але як місце концентрації людей зі специфічною транснаціональною культурою Парк став дуже цікавим білоруським культурним феноменом. Причому феноменом, що зростає дуже швидко».


© Юлія Вишневецька, Lenta.ru

В тему:

Творчий клас