У програмі, яку вів Юрій Кушко, йшлося про стародавню і сучасну українську музику, про спадщину Кирила Стеценка (діда), про те як вижити українській культурі в час глобалізації.

Бі-Бі-Сі: Слава діда вам заважає чи допомагає?

К.Стеценко: На щастя не заважає. І це тому, що я, напевне, дистанційований від діда в часі досить серйозно, оскільки дід помер в 1922-му році, коли моєму батькові було всього лиш 8 років. І тому про діда я знаю тільки з оповідань, з книг. А щодо того наскільки це би мені заважало, на щастя, я вже пережив добу сталінізму, коли (ім’я) мого діда як класика української музики і українського патріота, і ще священика Української автокефальної православної церкви, безумовно, могло би дуже серйозно зашкодити. Ну і через те, що я не дуже зазнавався, що я син свого діда, бо на широкому рівні його не дуже популяризували у нас. Але в деяких випадках мені це допомагало. Коли я їздив до США і Канади, то розумів, що там українці творчість мого діда краще знають, ніж в Україні, тому що церковна музика співається і молодь там присутня, і вони з дитинства це знають.

Існують, на жаль, такі стереотипи, які ідуть через систему музичної освіти і вони пов’язані з тим, що українське подається як вторинне і третинне після європейського і російського. К.Стеценко

Бі-Бі-Сі: У біографії Стеценків – діда і онука є принаймні два співпадіння. По-перше це приналежність до музики, а по-друге – складнощі у взаєминах з владою. Вашого діда царат свого часу вислав на Донеччину, а у вашому випадку, кажуть, було творче заслання до Рівненської філармонії?

К.Стеценко: Так, є аналогії і причина одна і та сама. У діда знайшли його гармонізацію, або скоріше навіть музику на слова Чубинського гімну «Ще не вмерла Україна». Це було в 1907-му році і були наслідки, а у мене - за те, що я виключно розмовляв українською мовою (це був 1977-й рік) і це не було непоміченим. І друга причина – це те, що у нас був ансамбль «Еней» - це була одна з перших рок-команд на той час і ми переважно виконували україномовні, це були наші власні твори на слова Олександра Олеся, Василя Симоненка, Рильського, і так потім виявлялося, що ті поети були заборонені.

Там була в 60-ті роки відлига, а потім в 70-ті роки почалося таке похолодання і наш репертуар наполовину по радіо перестав транслюватися. Це закінчилося викликом до КДБ (це був 1977-й рік, коли я саме закінчував консерваторію) і в результаті були певні санкції – те, що я не міг виїхати за кордон на міжнародні конкурси, в яких я хотів брати участь як скрипаль, щоб пробивати собі дорогу у світ. А друга санкція – це ви не можете працювати в Києві. Спочатку я отримав пропозиції в Казахстан, на Північний Кавказ, але вдалося знайти певний компроміс. Я був не солістом, але членом камерного оркестру Рівненської філармонії, згодом став солістом і там пропрацював 23 роки… Це призвело до того, що я більше читав і більше вшир почав розвиватися і тепер я завідувач кафедри менеджменту шоу-бізнесу, хоча на скрипці граю так як і раніше грав.

Бі-Бі-Сі: Ваш дід залишив по собі дві незакінчені опери – «Полонянка» і «Кармелюк». У вас ніколи не піднімалася рука, щоб їх завершити?

К.Стеценко: О, ні. Це все ж таки його творчість. Це були його ранні спроби рухатися в напрямку Лисенка, і Лисенко це бачив і так говорив, ось хто замінить мене після смерті. Моєму дідові вдалося одну оперу закінчити і інструментувати незадовго перед смертю, а помер він у віці 40-ка років. Я розповідаю про оперу «Іфіґенія в Тавриді» (Бі-Бі-Сі – за драмою Лесі Українки). Це невеличка опера на 35 хв., моноопера, тобто опера для мецо-сопрано, двох жіночих хорів і оркестру, але це досконало зроблена музика.

Бі-Бі-Сі: В Києві її можна почути сьогодні?

К.Стеценко: Є інерція, і я докладаю завжди зусиль кожного разу, коли є, скажімо, 120 років… була виконана на сцені і Оперного театру і у філармонії в концертному виконанні ця опера, але до регулярних репертуарів театрів вона не запроваджена. Є певні у мене домовленості… Скажімо, візьміть оперу Лисенка «Ноктюрн» (це маленька оперка), Леонтовича «Русалчин Великдень» і Стеценка «Іфіґенія в Тавриді». От вам може бути один вечір - три міні-опери українських композиторів…. З київською оперою у мене почалися розмови на цю тему, і також з мистецьким керівником донецької опери паном Василенком у нас є діалог щодо постановки музики до драми Шевченка «Гайдамаки». Стеценко написав чудову музику, таку епічну, козацьку. У філармонії кілька днів тому цю постановку виконував диригент-постановник Іван Гамкало. Це було чудове виконання. Але проблема в тому, що українська музика, на жаль, звучить в Україні, час від часу.

Є певна інерція. Вже 16 років минуло від того як сконав Радянський Союз, а все ще існує оця певного роду інерція і з 50-ти, наприклад, романсів Стеценка виконується не більше третини, з 50-ти обробок колядок і щедрівок виконується не більше ніж чверть, або навіть ще менше. Тобто, існують, на жаль, такі стереотипи, які ідуть через систему музичної освіти і вони пов’язані з тим, що українське подається як вторинне і третинне після європейського і російського.

Щодо українського бізнесу, то він, на жаль, не зорієнтований на українську культуру, українське мистецтво. К.Стеценко

Бі-Бі-Сі: до запитання з Детройту від членів української капелли бандуристів про те що цікавого може запропонувати сучасна українська музика?

К.Стеценко: З творів, які продовжують і виражають українську традицію, наприклад, композитор Степурко. Він дуже цікавий, оскільки добре знає хорове письмо і добре знає оркестр. У нього є гарні обробки українських колядок і щедрівок. Є звичайно живі класики як Станкович, Скорик, Леся Дичко.

Бі-Бі-Сі: Як би ви охарактеризували стан сучасної української класичної музики?

К.Стеценко: Мені здається, що проблема українських композиторів не стільки в якості письма, у нас чудова композиторська школа. Проблема в популяризації, щоб це звучало, як в Україні, так і у світі. Якраз тепер є певні зрушення. Наприклад, київська опера все більше і більше виконує творів українських композиторів. У Донецьку почали звучати – була поставлена опера Данькевича «Богдан Хмельницький». «Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди – у Києві поставлений. Нова опера готується Віталія Корейка на слова Лесі Українки. Є певні зрушення, але вони не дуже помітні. Проблема українських композиторів в тому, що вони поки що не відчувають можливостей для своєї реалізації через контакти з публікою.

Бі-Бі-Сі: І можливо не відчувають такої поважної підтримки? От до речі, чому українські олігархи не вкладають гроші у серйозну музику, чи я помиляюся?

К.Стеценко: Можливо є винятки, але поки що такої тенденції я не помітив. Кожен композитор виживає як може. І це часом вдається завдяки позиціонуванню в Європі. Найкращий випадок – це (Валентин) Сильвестров з композиторів, які визнані на Заході. Але щодо українського бізнесу, то він, на жаль, не зорієнтований на українську культуру, українське мистецтво і це стосується не лише академічних жанрів і класичної музики і експериментальної музики, а взагалі всієї культури – і популярної музики і джазу…

Бі-Бі-Сі: Це вже ваша третя спроба завітати до нашої студії. Чимось важливим були заклопотані?

К.Стеценко: Так. В мене був безпрецеденто довгий шлях у житті, як у трубі, у якомусь потоці, з якого я не міг вийти. Це тривало три-чотири місяці. Почав реалізацію цього проекту 4 грудня і закінчив 20 січня. Це був перший Всеукраїнський фестиваль мистецтв і духовної культури "Українське Різдво". Ми здійснили 12 концертів, мистецьких, інформаційних заходів, і я був змушений спати по 3-4 години.

Бі-Бі-Сі: Поміж тих заходів були майстер-класи з ворожіння і зав'язування хустин...

К.Стеценко: Просто деякі речі, які колись були буденними, тепер перестали використовуватися, і це вже переводиться в ранг мистецтва. Юрко Мельничук чудово навчав дівчат і молодиць, як зав'язувати хустини. Спосіб в'язання хустини - це сигнал для суспільства, для соціуму, для чоловіка. Ворожіння викладала Галина Олійник. Інші вчителі навчали, як готувати різдв'яні страви, як в'язати дідуха, і навіть були жартівливі курси з літання на мітлах і ступах.

Запитання від московського журналіста Матвія Ганапольського: Якщо російські журналісти хотіли б поїхати на якийсь дуже цікавий фестиваль української музики, де була б не тільки "Фабрика зірок", що ви їм порадили б?

К.Стеценко: Якщо йдеться про сучасну академічну українську музику, то це "Київ мюзік фест" і "Київська весна". А якщо говорити про популярну музику, рок-музику, то тут ситуація гірша. З 80-го року до 99-го "Червона Рута" була флагманом, на якій можна було побачити найцікавіші експерименти в розділі прогресивної поп-музики, правда, я б ще запросив на джазовий фестиваль "Вокальна Зона", який організовує колектив "Менсаунд". Вони вже вдруге проводять цей фестиваль, збираючи чудових колег із європейських країн. І тут кияни показували високий клас, який позиціонував їх як лідерів вокально-джазового ансамблевого мистецтва навіть у світі. Цікаво також бачити Україну через те, в чому вона ексклюзивна в поєднанні традиції і якості. І тут я нескромно запрошу Вас на фестиваль "Українське Різдво", тому що це - концептуальний фестиваль, який намагається показати звичаї, традиції в розвитку: від вечорниць на Миколая, через Різдво, щедрування і Йордана, показавши звичаї українські через всі види мистецтв, показавши зв'язок між ритуалами і традиціями і відкриваючи його істиний сенс, повертаючи святові святість. Це - фактично первісна магія, яка гармонізує соціальний простір, сімейний простір, а також космос і людину.

Запитання від Івана, культуролога, Дніпропетровщина: Я, людина з вищою освітою, вже 11 років без роботи. В дитячих школах працював, духовик за професією. В мене таке враження, що духовики в Україні скоро вимруть як мамонти. Що робити в кінці кінців, як виживати ?

К.Стеценко: Здобувши незалежність, українці втратили сенс, за що треба боротися. Це такий феномен, ми ніби досягли всього, про що мріяли. Сторіччями мріяли про незалежність, тепер вона є, і ми якось дезорієнтувалися, куди нам іти. Між іншим, у 22-му слові українського гімну є те, що є в першому слові британського гімну: "Пануй, пануй Британіє, володарка морів". У словах Чубинського є таке: "Запануємо ми браття у своїй сторонці". Тобто нам треба вчитися панувати. Війна за свою самореалізацію, самоствердження, фактично за віднайдення своєї сутності, вона щойно розпочинається. Між іншим вона відбувається мирним шляхом і у сфері інформації, культури, духовності. І те, що ви є культуролог і музикант, ставить вас на фронт цієї боротьби, маючи на увазі вашу відповідальність і мою відповідальність. Адже від нас дуже багато залежить. І тому я вас закликаю до активної і жертовної позиції. На жаль, ніхто нам плодів на нашу працю роздавати не буде. Легше виживають люди підприємливі і оптимістичні, які радше настроєні на зміну світу, ніж на якусь іншу допомогу із-зовні. Ті, хто не витримує такої позиції, мусить або змінювати професію, або навіть їхати на Захід.

Бі-Бі-Сі: Чи не заважають заїжджі гастролери таким людям, як наш слухач, і чи підтримуєте ви, пане Кириле, ініціативу Української Народної партії про оподаткування гастрольної діяльності?

К.Стеценко: Не заважають, тому що ідеться про немасову музику, або види мистецтва. Так, у нас занепадає мистецтво духових оркестрів у порівнянні з Європою і Сполученими Штатами. На жаль, держава ще не відчула, яка в цьому є перетворююча сила для суспільства. А от щодо позиції УНП, то я прихильник того, що вся масова, комерційна культура іноземних культурних індустрій, яка фактично домінує в Україні, на перших порах має тимчасово обкладатися спеціальним митом. Коли ми говоримо про ринок, ліберальний конкурентний бізнес, вільний обмін товарами і послугами, ми говоримо: "Так, от Тайсон, або Кличко вийшов на ринг, а ми проти нього випустимо нашу хвору маму, тому що в нас рівноправність." Вибачте, це - демагогія. Це серйозне питання, яке лежить за межами бізнесу. Це проблема моралі і екзистенції.

Запитання від слухача Віктора Галицького, Кам'янець-Подільський: Як ви по старій пам'яті ставитеся до рок-музики. "Еней" все ж таки в пам'яті залишився, а як Deep Purple, Beatles ... як ви такої класики ставитеся?

К.Стеценко: Я чудово ставлюся до всякої музики. Я не святенник. На вершині майстерності будь-якого жанру, чи стилю всі виконавці і генії вирівнюються. І тоді Ріхтер дорівнює Гілмору, чи Джимі Пейдж дорівнює мистецтву Образцової, не зважаючи на те, що в них абсолютно різна стилістика. Я з насолодою сприймаю всі види музики, якщо її зроблено досконало. Хоч мені вже не 17, а 54, я, на щастя, зберіг здатність сприймати нове.

Бі-Бі-Сі: На жаль, ось таку світову класику в різних жанрах нечасто почуєш на FM станціях в Україні. Що із цим треба робити ?

К.Стеценко: В ринкових умовах у нас все ще формується цей медійний ринок і його недоліком на теперішньому етапі є те, що всі збиваються на середину, на узагальнений мейнстрім, хоча є ознаки, що хтось диференціюється в джазі, але ось в класиці ніхто, у нас немає жодної в Києві із 27-ми FM-станцій, яка б передавала постійно класичну музику. Так само не можу пригадати, щоб якась із них передавала класичний рок. На жаль, ринок недеферинційований, і не знаю чому. На жаль, в Україні є перевантаження масовою культурою. В наших мас-медіа популяризується здебільшого російська і в другу чергу американська музика. На жаль, ми значно менше знаємо нашу рідну музику, і значно менше європейську, я вже не кажу, про африканську, чи азійську музику.

Запитання від слухача Анатолія з Полтавщини: Добродію Кириле, як би Ви пояснили: все минуще, вічне лише музика?

К.Стеценко: Це - латинський вираз: життя коротке, а мистецтво вічне. Музика - теж мистецтво. Якраз мистецтво дає людині можливість знайти опору своєї душі за межами власного існування і таким чином стати вічною. Людина долає страх смерті через відчуття того, що ніколи не закінчується. У нас є два способи. Перший - стати частиною своєї нації, а потім уже - людства, що є значно більшим і довговічнішим. А другий спосіб - це прилучення до мистецтва і до Бога. Людина так долає свою смертність.

Бі-Бі-Сі: Чи залишає музика можливість для митця зайнятися чимось іншим, скажімо, політикою ?

К.Стеценко: Безумовно. Сучасне життя надає величезний вибір людям. Велика кількість людей ставиться до мистецтва як до комерції і відверто заробляє гроші, і я не можу їх у цьому звинувачувати. Хтось інший живе заради вічного. Але в Україні це переважно стосується літераторів. Багато літераторів займаються політикою. Музиканти це роблять рідко. Тому що кожний, хто намагається отримати доступ через мас-медія до масової аудиторії, він починає поступово стикатися з різними бар'єрами і потім починає бачити, що його національна культура все ще перебуває в ситуації пригнічення, і це викликає абсолютно природню реакцію втрутитися в державну політику, щоб цю деформацію зняти...

Бі-Бі-Сі: Але для себе Ви вирішили, що краще скрипка, ніж трибуна Верховної Ради....

К.Стеценко: Ні, я так не вирішив, але і на трибуну Верховної Ради я не збираюся, принаймні тепер. Так, скрипка - це значно краще, тому що це вічне, і це значно краще для здоров'я. Але бути в цьому світі і закривати очі на проблеми, не кожному вдається.


--------------------------------------

В тему:

Фестиваль «Українське Різдво»

Кирило Стеценко: «Наші правителі відстають на цикл або на два цикли за своїм розвитком від рівня соціуму»

Про рейтинги зірок музичного шоу-бізнесу.

Музика і політика

Створено сайт музею К.Стеценка у Веприку!