Кожен податок навантажує собівартість ще не виробленої продукції, зменшує конкурентоздатність виробника і купівельну спроможність споживача, бо ціна на товар росте на суму податку, пише Роман Скляров на Економічній правді.

Про що свідчить досвід США або Японії, податкову реформу якої робили свого часу саме американці? У їх податкових системах завжди переважали прямі податки, і ніякі казки про welfare state і забезпечення нужденних через перерозподіл з бюджету не були там популярні.

Лише приватна ініціатива, дух підприємництва і прямі податки. Заробив – плати, не заробив – не чекай грошей з бюджету, створюй бізнес. У нас має бути так само.

Для початку слід ліквідувати ПДВ. Цей податок задумувався як засіб захисту від "перегрівання" економіки. Ціни за рахунок ПДВ виростають, населення менше споживає, економіка охолоджується. При цьому люди кладуть гроші в банк, який дає ті ж гроші бізнесу, але вже під відсотки.

Нам же треба економіку запустити, а для цього потрібно стимулювати споживання. Мова повинна йти не про зниження чи диференціацію ставок, а про скасування податку як недоцільного.

США і Японія без ПДВ живуть і не скаржаться.

Далі потрібно ліквідувати соцвнесок і виплачувати пенсії не з Пенсійного фонду, а з бюджету. Де-факто це відбувається давно, тому що Пенсійний фонд хронічно з бюджету дотується. Просто потрібно легалізувати це. Грузія зробила так само.

Єдиний соцвнесок – це тягар на фонді оплати праці. Ніхто при здоровому глузді ніколи не буде його платити. Не потрібно ганятися з палками за роботодавцями. Просто розрубайте цей гордіїв вузол, звільніть фонд оплати праці, знизьте собівартість, і бізнес буде платити в рази більше податку на прибуток.

Як же бути з тими, хто працює і хоче отримувати пенсії в старості? Для них – наступне.

Слід зробити податковими агентами з податку на доходи фізичних осіб самих найманих працівників, а не роботодавців. Це – теж практика США.

Хай починають відчувати себе реальними платниками податків, виробляють культуру сплати податків і вчаться контролювати владу за їх витрачанням.

Разом з тим, бізнес звільниться від необхідності закладати цю суму у собівартість, це вже будуть проблеми працівників. Безумовно, останні шукатимуть роботу із зарплатою, враховуючи розмір податку, але на собівартість продукції це буде впливати лише опосередковано.

Для тих, хто захоче отримувати державну пенсію у старості, ставка ПДФО зросте на розмір єдиного соцвнеску, але лише добровільно.

Хто не розраховує на пенсію від держави через 50 років, від державної пенсії за віком офіційно відмовляється і платить лише ПДФО – 15%. Держава звільняється від обов'язку платити цій людині пенсію за віком у майбутньому. Виграють усі.

Чи багато українців розраховують, що кошти, які вони платять державі, через 50 років повернуться їм у вигляді пенсій? Може, доцільніше покласти їх на депозит або вкласти у поліс страхування життя? На Заході це одна з альтернатив.

Кожен, хто розраховує на себе, а не на державу, від такої пенсії відмовиться. У таких людей збережуться вільні кошти, які не вкраде чиновник.

Україна потребує реального запуску бізнесу. Саме він, а не МВФ, повинен давати гроші в бюджет. Для цього потрібні реальні реформи. Ми прямуємо в Європу, але автору більше подобаються США з їх духом підприємництва, де бізнес не просто платить податки, а ділиться частиною свого успіху з державою.