Дізнаємося також, що він збирається до Москви з візитом. А його найближчі соратники – також не скасовують «заплановані важливі закордонні поїздки». Із протестувальниками спілкуються менші клерки. А він так, між ділом, також погоджується із ними зустрітися. Для нього це не так важливо, як зустріч з російським президентом чи хоча б патріархом. Але він усе ж обіцяє «почути кожного», хоча й наголошує, що головної вимоги протестувальників не збирається виконувати – у спрощеної системи оподаткування, за його словами, майбутнього вже немає. Вочевидь, багатотисячні натовпи роздратованих наступом на свої права підприємців його аж ніяк не лякають. Він, Янукович, - уособлення нинішньої української влади, але назавтра він, мабуть, вже відвів собі роль «того, кого не можна називати» і вже готовий одноосібно правити покірним електоратом.

А їх називають найбільш активною частиною суспільства, тими, хто шість років тому з ганьбою відігнав його від влади, а нині уособлюють собою зародок середнього класу, вільних людей, котрі можуть збудувати громадянське суспільство. Але це – значне перебільшення. Їхні теперішні виступи схожі лише на бунт доведеної до критичної точки маси. А бунт, як відомо, - це не революція. Бунт лише ламає, а не знищує вкрай погану державну машину. Потім, коли пристрасті вляжуться, цю машину можна буде доволі легко відремонтувати, і все повернеться у звичне русло життя держави, де за блюзнірством та демагогією влади ховається лише вперте небажання враховувати інтереси нації в цілому та кожної особистості зокрема.

Чи може все обернутися інакше? Так, може. Але чому, власне, ситуація має виправитися на краще? Як для цього є підстави? Хочемо ми чи ні, але нинішній Майдан може дати кілька результатів, серед яких лише один буде трактуватися як абсолютний програш протестувальників. З іншого боку, і влада, якій вони себе протиставили, також може програти лише в одному з кількох варіантів. Причому, цей варіант – цілком фантастичний, такого у нашому суспільстві за останню тисячу років ніколи не було. Решта імовірних результатів цілком сприйнятні для правлячого класу. І Януковичу тут немає чого хвилюватися, якщо, звісно, він не останній боягуз та не тремтить від самої думки, що може позбутися такої привабливої посади як Президент України.

Отже, розглянемо можливі варіанти розвитку подій.

Варіант 1. Абсолютний програш громади. Владі, імовірно, вдасться затягнути час, дочекатися погіршення погодних умов та знесилення протестувальників. Зараз, зрештою, вона його і втілює, коли, зокрема, заявляє, що президент, мовляв, іще сам не бачив того одіозного податкового кодексу, документ досі не надійшов із Верховної Ради, а треба ж іще дочекатися висновків експертів.

Попри те, що очевидна безглуздість таких аргументів, адже влада прилюдно розписується у тому, що вона сама не знає, що такого там було прийнято, у запалі пристрастей це може спрацювати. Якщо люди з майданів порозходяться, буде відкритий шлях до подальшого наступу на права суспільства – аж до того, щоб примусити одну його частину жити в бараках, а іншу – в казармах. Для чого слухняному бидлу більше? Якщо вдасться впоратися із протестами найактивнішої його частини – підприємців – то що, уявіть, вони будуть робити з бюджетниками, пенсіонерами, студентами, працівниками реального сектору економіки?

Зважаючи на події шестирічної давнини, цей варіант видається малоімовірним. Але згадаймо про те, що історія повторюється двічі (вдруге – лише як фарс), згадаймо про зневіру суспільства у тамтій помаранчевій революції… Не так уже й мало шансів на реалізацію саме такого сценарію.

Варіант 2. Влада почне бавитися з вогнем. Вже є рішення суду про заборону масових акцій у центрі столиці, а значить – є законні підстави піти на силовий варіант, хоч це й буде прямим порушенням конституційних прав громадян на свободу вуличних акцій протесту. Міністр внутрішніх справ Могильов, котрий кілька місяців тому вже намагався виставити протестувальників із міста у чисте поле, цілком спроможний виконати будь-який наказ. Але це – небезпечна гра, котра може не на жарт розпалити громадянський конфлікт у країні. Чи боїться його влада, у котрої є й гроші в офшорах, й нерухомість за кордоном, і можливість швидко забратися з небезпечного місця? Згадаймо, що за останні десятиліття лише подружжя Чаушеску за таке справді наклало головою. Решта лідерів країн відносно безболісно вийшли з критичної ситуації.

Отже, і цей варіант не виключений. Особливо, якщо зважати на те, що у владних коридорах досі обговорюється теза, що їхній програш шестирічної давнини став лише результатом нерішучості тодішнього президента Кучми. Це варіант імовірний, хоча не дуже привабливий, передусім, для самої влади. Не для того вони вбухали мільярди у вибори, аби тепер виставити самих себе ворогами народу та довести ситуацію до такої критичної межі, щоб втікати з території, на якій збираються панувати вічно.

Варіант 3. Протестувальники, виснажені затягуванням процесу з боку влади, погоджуються на непринципові поступки Януковича і команди. Суспільству оголошують, що воно перемогло та захистило власні права. Насправді ж влада розуміє, що народом можна маніпулювати за допомогою нескладних дій: спочатку закручувати гайки до відказу, потім – трохи поступатися. Люди – щасливі, хоч і в чергове обмежені у своїх правах, влада, передусім, на міжнародній арені б’є себе в груди, наочно показуючи, яка вона демократична.

Здається, цей варіант найбільш привабливий для влади. І грунт для нього вже підготований. Не даремно ж Азаров заявив, що у нас тепер «найліберальніший» податковий кодекс. Отож, зробивши його «іще ліберальнішим», вони досягнуть свого.

Читати далі