Іспанські конкістадори , що висадилися на півострові Юкатан, з подивом спостерігали за забавою аборигенів. Тубільці грали у своєрідний ритуальний футболо-баскетбол. Згідно з різними джерелами , цей вид спорту називали "тлачтлі" або ж "ток-а-ток". Історики вважають , що саме він став попередником багатьох спортивних ігор з м`ячем. 

   Точне місце народження забави не відоме. Хоча використання особливого м`яча вказує на місцевість , де росло дерево каучуконос. Дослідники припускають, що авторами прафутболу ще близько трьох тисяч років тому могли стати племена ольмеків , які населяли територію сучасної Мексики. А майя і ацтеки лише успадкували цю традицію.

   Вага м`яча в майя сягала 2-х кілограмів. Це була куля з натурального каучуку діаметром від 10 до 22 см. У похилі гладкі стіни , що оточували поле , на висоті чотирьох метрів були вмонтовані кам`яні кільця. Мета - закинути м`яч у кільце і завадити зробити це команді противника. Гравці часто калічилися , хоча руки й ноги заздалегідь обмотували смугами товстої шкіри , а груди захищали дерев`яними щитками.

   У центральній Америці знайдено понад 1500 древніх стадіонів для гри в м`яч. Найбільший  приваблює туристів до стародавнього міста Чичен-Іца - останнього великого центру цивілізації майя. Стадіон був побудований у 7-9 століттях нашої ери. Розміри ігрового поля - майже 90 на 30 метрів. Решта ж зазвичай менші ледь не вдвічі.

   Акустика споруди давала глядачам спокійно перемовлятися один з одним через усе поле. Спостерігаючи за грою,  жреці й політики з різних міст могли дискутувати. Саме на матчах укладали ділові угоди й політичні союзи. Час проведення ігор визначали за положенням світил.

   Такі змагання були не лише розвагою, а й релігійним ритуалом. Гра служила для обрядів, пророкувань , передбачення погоди. І для людських жертвоприносин.

   Похилі бар`єри довкола поля мають сакральне значення : з`єднання 13-ти небесних сфер з 9-ма рівнями потойбіччя-шибальби. Шибальба - не абсолютне зло чи пекло , це - радше ніч , світ  мертвих , і все , що з цим пов`язане. За легендою , сонце щодня йде у шибальбу , а місяць ,  навпаки , виходить з неї. Ритуальна гра в м`яч визначає переможця , який повинен піти разом із сонцем у чистилище , щоб забезпечити гарантоване повернення світила у світ живих.

                                       СМЕРТЬ , ЯК НАГОРОДА ПЕРЕМОЖЦЮ ! 

   На наш погляд , це варварство , втім , нагороджували тим , чого всі прагнули ,- вічним життям ! Цілком можливо , саме тому іспанців-першовідкривачів випроваджували на той світ. Майя , відсилаючи поважних візитерів до богів , шанобливо відкривали їм священний портал. Причому тих , хто встиг порозумітися з аборигенами і відмовитися від такої честі , залишали живими.

   У цій культурі панував цілком інший світогляд. Смерть для них була невід`ємною частиною світобудови - переходом , який нікого не лякав. Наймасштабніші ігри у м`яч часто закінчувалися жертвоприношенням. Більшість сучасних дослідників сходяться на думці , що смерть чекала на капітана команди , яка перемогла. А капітан команди , що програла , виконував обряд.  Після того , як виграшний м`яч потрапляв у кільце , капітани виходили на центр поля. Капітан команди , що здобула перемогу , закликав богів і плескав у долоні. Капітан , що програв , нефритовою сокирою відтинав переможцеві голову , піднімав її високо , демонструючи владиці сонця. Після цього сонце в променях багряного заходу йшло разом з капітаном-переможцем у шибальбу.

   Досить дика сцена для людини нашого часу. Однак майя не чіплялися за життя. Адже там , по той бік , чекало інше. Вічне...

                            Олег Єжижанський. Газета Історія+ № 0(1а) Листопад 2013 р.