Нещирий погляд Ілліча, щоправда, передбачав таку ж нещирість у самому запитанні та підступність з огляду на імовірну відповідь. Адже живеться поганенько. За результатами нещодавно проведеного опитування (міжнародна компанія Gallup) приблизно кожний п’ятий українець сьогодні мріє хоча б тимчасово попрацювати за кордоном. А 15% опитаних взагалі висловили бажання назавжди покинути батьківщину. І це провокує цілком логічний висновок – жити в сучасній Україні дуже важко, а для багатьох – просто нестерпно.

Те ж саме дослідження виявило ще один факт. Чим бідніша країна пострадянського простору, чим менше у ній свободи та демократії, тим більша частина населення хоче її покинути назавжди. Таке бажання висловили 53% молдаван, 39% вірмен, 35% білорусів. З огляду на це, виявляється, життя в Україні ще не настільки погане, як у багатьох інших пострадянських державах. «Тож як нам живеться при капіталізмі?», - запитують вустами свого давно померлого вождя комуністи. Але де, товариші серпасті й молоткасті, ви капіталізм у нас бачили?

Ще з часів Горбачова усіх нас годують байками про ринкову економіку та демократію. Насправді ж нічого цього у нас ніколи після розпаду СРСР не було. Вітчизняні аналітики дедалі більше сходяться на думці, що в Україні фактично завершується будівництво новітньої форми феодального ладу. Це означає, що в умовах 21-го століття при сучасних технологіях, загальному високому освітньому рівні та, що найголовніше, при тому, що кожен свідомий громадянин добре знає: там, за кордоном ЄС є і справжня демократія, і ринкова економіка (капіталізм), нас намагаються запхнути в рамки суспільного ладу десь між стандартами Київської Русі та Речі Посполитої чи Московського середньовічного царства.

Добре розуміючи небезпеку цієї тенденції, суспільство з неприхованою ненавистю ставиться до політиків при владі. Але значна частина бачить вихід у якнайміцнішому союзу з Росією. Найдивніше ж те, що у своїх намаганнях реставрувати давно забуті істориками суспільні відносини сусідня держава значно випередила Україну. Якщо наші волають про феодалізм, здорові сили у Російській Федарації вже говорять, що у них фактично збудовано рабовласницький лад на манер стародавнього Риму. І це не жарт!

Обговорення цього питання доволі часто відбувається на найбільш рейтингових російських телеканалах. Днями «РТР-Планета» показувала документальний фільм про те, як за сотню кілометрів від Москви фермер використовує по суті рабську працю десятків нелегальних мігрантів. Відомо також, що рабська праця нерідко використовується на гуртових ринках Москви. А що відбувається у російській глибинці, про те мешканці РФ усередині МКАДу, схоже, зовсім і не здогадуються.

Дивно те, що такі суспільно важливі теми росіяни обговорюють, як правило, без участі представників влади. На телепрограмах присутні хіба що авторитетні знаменитості з числа так званої творчої інтелігенції чи екстравагантні політики на зразок Жириновського, які фактично не мають доступу до прийняття рішень. Але ще більш дивно спостерігати за реакцією тих людей та глядачів, котрі додзвонюються на прямий ефір, на проблему рабства в РФ. Ніхто не говорить, що треба покарати посадовців, котрі наживаються на рабах, коли за хабарі затуляють очі на жахливі порушення елементарних прав людини, усі як один переконані, що нелегалів просто треба по виганяти з Росії. Адже владу у Росії прийнято любити. А влада ця в особі одного високопосадовся на економічному телеканалі РБК днями заявила: а для чого нам створювати конкурентне середовище у найбільш розвинутих галузях економіки, коли наш уряд – найбільш ринковий уряд у світі?! Отже, таке розуміння демократії та ринкової економіки є і в російському суспільстві, і в їхній владі. Що з цього приводу можна сказати про Україну?

Давайте, перш за все, визначимося з поняттями.

Демократія – це форма правління, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.

Про ринкову економіку (капіталізм) найкраще, на нашу думку, говорять такі енциклопедичні визначення: «Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією».

Отже, капіталізм і демократія нероздільні. А ми з вами, панове, всупереч думці червоних товаришів, досі не мали ні першого, ні другого. Дарма, що влада своїми пустопорожніми висловами про розвиток ринкових відносин в країні постійно лише підкріплює позицію комуністів. Однак, саме зараз варто було б відповісти на запитання: а чому сталося так, що замість сучасного суспільства в Україні два десятиліття будували феодалізм?

Читати далі