Україна стає популярною, стверджують наші «зелені кашкети». З початку цього року наші кордони перетнули 24 мільйони осіб та 5,3 мільйона транспортних засобів. На жаль, чи не першими з унікального транзитного статусу нашої держави скористалися... нелегальні мігранти. Протягом чотирьох місяців цього року прикордонники затримали чимало непроханих гостей: 1009 нелегальних мігрантів — за незаконне перетинання державного рубежу і 641 — за порушення правил перебування в країні. 8986 потенційним нелегалам відмовили у в’їзді в українських пунктах пропуску. Левова частка незаконних «туристів» є громадянами країн СНД, кажуть в Державній прикордонній службі України. Проте гостей із Південно-Східної Азії і Африки теж вистачає. 16 «квартирантів» із Сомалі, Афганістану й Бангладеш нині звикають до української каші в пункті тимчасового тримання порушників (ПТТ) Чернігівського прикордонного загону.

...Четверо хлопців у зимових куртках і дублянках виходять на прогулянку у внутрішній дворик пункту. Їх затримали ще в січні, тому навіть у травні смугляві гості носять теплий одяг. Скільки місяців їм тут сидіти ще, ніхто не скаже напевне. Доки особу нелегала не з’ясують, з ПТТ його не випустять.

— Ідентифікація мігранта — складний і тривалий процес, — зізнається начальник Чернігівського прикордонного загону полковник Юрій Самбор. — Особливо якщо найближче посольство країни походження непроханого гостя знаходиться десь у Москві.

Диппредставництва низки держав і справді не виявляють жодного бажання допомогти українським прикордонникам. Воно й не дивно: у Сомалі, приміром, і досі немає єдиного уряду — в країні триває громадянська війна.

Більшість затриманих — щиро чи ні — одразу просить в Україні стасус біженця. Якщо міграційна служба прийме документи до розгляду, непроханого гостя мають звільнити з ПТТ. Багатьох «шукачів притулку» потім ловлять на нашому західному кордоні — при спробі нелегально потрапити до країн Євросоюзу. Але й Україна на погляд мешканця Могадишо чи Джелалабада може видатися цілком придатною для проживання.

Для 20-річного афганця Білала дорога в Україну почалася на Черкізівському ринку, де він два роки працював продавцем. За цей час юнак непогано вивчив розмовну російську включно зі словами- паразитами.

— Товариш сказав: тіпа на Україні набагато краще, ніж у Росії, міліція не чіпляється, — розповідає свою історію Білал.

Хлопець повірив другу, і незабаром у групі таких самих шукачів кращої долі спробував незаконно перейти російсько-український кордон. Там його і затримали на гарячому українські «зелені кашкети». Тепер Білал сподівається одержати в Україні статус біженця й чекає на рішення міграційної служби.

— Але ж зарплати в Україні мізерні, — відмовляю його я.

— Зате тут усе дешево, — зі знанням справи заперечує афганець. — У Москві зняти однокімнатну квартиру коштує щонайменше тисяча доларів, а тут, я чув, можна знайти за сто-двісті.

Квартирне питання хвилює не лише Білала. Старший черговий зміни охорони ПТТ прапорщик Юрій Супруненко служить на кордоні 22 роки. Разом з усіма доплатами одержує 2 тисячі 200 гривень. Жити на ці гроші з трьома дітьми складно, особливо якщо не маєш власного кутка. Сто п’ятдесят доларів на місяць Супруненко віддає за однокімнатну квартиру, яку винаймає в Чернігові.

Утримують ізолятор за рахунок бюджету Держприкордонслужби. Годують непроханих гостей за трішки урізаними солдатськими нормами. У меню — каша, картопля, риба, чай або компот.

Усього в ПТТ — двадцять одне койко-місце. Усі новоприбулі проходять медогляд, і якщо хтось потребує серйозного лікування, його доправляють до місцевої лікарні. Добре, що особливо «небезпечних» випадків було небагато.

— Торік затримали вихідця з Індії з черевним тифом, — розповідає начальник ПТТ капітан Андрій Гордєєв. — Його довелося покласти в інфекційне відділення — під охороною.

Із 27-річним Саємом із Бангладеш ми розмовляли в маленькому глухому дворику, куди затриманих виводять на щоденну прогулянку. «На моїй батьківщині не дають жити терористи, — розповідає Саєм. — Моїх матір і сестру вбили». Повертатися він не збирається, тому теж написав заяву до Чернігівської міграційної служби. За свій вояж в Україну Саєм заплатив понад 9 тисяч «зелених».

— За переправлення до Москви з мене взяли 5 тисяч доларів. Місяць жив там, не виходячи з квартири. Ще за 2 тисячі мені пообіцяли зробити документи й легально відправити в Україну. Гроші взяли, але документів я так і не побачив, — каже він.

За 10 останніх років прикордонники Чернігівського загону затримали 3745 непроханих гостей. В оперативній розробці місцевих «зелених кашкетів» — близько шести організованих злочинних угруповань, що сприяють переправлянню нелегальних мігрантів.

— Більшість із них діє саме на 183 кілометрах україно-російської ділянки кордону, — зазначає начальник прикордонного загону полковник Юрій Самбор. — У Білорусі закони жорсткіші, тому там проблем менше. Навіть в Євросоюзі білоруський кордон вважають дуже надійним.

Левова частка нелегалів із Азії потрапляє до нас транзитом через Росію. При цьому навіть пійманих поблизу кордону перебіжчиків російські прикордонники відмовляються приймати назад.

— За три з половиною роки мого перебування на цій посаді вдалося передати лише одну-єдину групу з 18 осіб, затриману внаслідок спільних оперативних дій, — каже Юрій Самбор.

Цього року чернігівські прикордонники передали до РФ тільки одного афганця і тільки тому, що в його кишені знайшли беззаперечні докази на корить «російського транзиту»: паспорт з російською візою і відміткою про прибуття в Шереметьєво.

Наш північний сусід активно торгує візами з країнами підвищеного міграційного ризику й не несе при цьому перед Україною жодних зобов’язань щодо повернення порушників спільного кордону. Полегшити роботу «зеленим кашкетам» покликана угода про реадмісію — приймання і передавання нелегальних мігрантів. Підписаний Москвою та Києвом документ зобов’язує обидві сторони за свій рахунок забирати незваних гостей із третіх країн, що прибули транзитом з їхньої території. Але Москва абсолютно не зацікавлена в ратифікації такої угоди. Тому всі витрати на з’ясування особи мігрантів і визначення їхньої подальшої долі, як і раніше, лежать на плечах українських платників податків.