Кількасотлітня й цілеспрямована політика російських чільників (байдуже, монархів чи секретарів КПРС) була спрямованою на формування в уяві російського загалу фанатичної віри у власну “богообраність”. Тоталітарний устрій російської держави століттями породжував покоління хворих на месіянство і манію величі, й водночас позбавляв нагоди тверезо оцінювати явища та події. Цей ненормальний стан речей спричинився до безпідставного витворення в уяві загалу переконання що богоносна російська душа протягом історії випромінювала людству приклад безкорисливого служіння, добра й світла, а сама Росія є еталоном добродійності. Пихата й позбавлена будь-яких аргументів самовпевненість у власній непомильності, змушує заплющувати очі на власні недоліки.

З цієї причини, хвороблива любов та бурхливе самозахоплення до власного, навіть якщо воно брудне, п’яне, примітивно кальковане з європейського, деспотичне і навіть огидне, багатьох позбавляє можливості тверезо й неупереджено оцінити власне минуле, незаздрісне нинішне, і що є найтрагічншим для всього російського народу — позбавляє його майбутнього. Адже народ, котрий беззастережно підтримує дії чільників нинішньої російської держави й потрактовує всі їхні вчинки абсолютним добром, й надалі залишатиметься співучасником злочинів нинішньої кремлівської верхівки.

Пануючий на теренах Росії впродовж кількох сот років тоталітарний устрій, змушує потрактовувати все, що сприяє зміцненню та розширенню імперії (навіть не російського народу) позитивом, а все що протистоїть агресивним зазіханням й забаганкам — злом, котре потрібно найрішучішим чином викорінювати.

Історія дарувала чимала прикладів і свідчень того, що тоталітарний устрій держави й спроби механічно зліпити в одне ціле представників різних за культурою й менталітетом народів приречені на поразку.

Доречною буде згадка про стародавні Ассірію, Вавілон, Рим й найдемократичнішу з-поміж усіх імперій Австро-Угорщину. Не є в тій справі виключенням й Росія. Після зникнення з політичної карти світу Радянського Союзу (інтернаціоналістична риторика чільників якого була лише прикриттям російського шовінізму), в багатьох новопосталих національних державах почали (нехай і не так швидко як того очікували дисиденти) відбуватись процеси демократизації суспільства. Свого часу, вони могли б відбутись і в самій Росії, проте звикла лише то адміністративно-наказного устрою верхівка, найбрутальнішими методами унеможливила розвиток демократичних починань. Російська Федерація донині залишається тоталітарною державою, котра де-юре і де-факто є правонаступником комуністичної диктатури Сталіна, Молотова, Берії й КГБ. Як свідчить трагічна для російського народу статистика, влада в Росії належить зденаціоналізованим дітям та онукам компартійно-господарської номенклатури часів Радянського Союзу.

На щастя, нівелююча людську гідність тоталітарна система не в силах примусити наділену розумом і гідністю людину стати німим рабом й бездумним виконавцем прихотей і забаганок зграйки паразитуючих на російській патріотичній й великодержавній ідеях можновладців. Ще за часів панування безбожного комунізму, в Росії були (нехай і нечисельні) осередки інтелігенції котрі протестували проти нав’язування росіянам місії “старшого брата”, “збирача земель” й “захисника покривджених народів”. Більш чисельними й суттєво помітнішими в суспільному житті Росії ці середовища стали після розвалу Радянського Союзу. Зрозуміло що діяльність непідконтрольних тоталітарній системі партій та організацій примушує нинішніх адептів злочинно-атавістичного устрою до здійснення ганебних актів політичних репресій й переслідування. Виголошуючи з високих трибун побрехеньки про прихильність принципам демократії, російські високопосадовці продовжують в побуті ганебну практику порушень навіть задекларованих у Конституції прав громадян. Під сучасну пору, в Росії продовжують репресовувати всих хто відмовляється бути слухняним коліщатком антилюдської системи. Доречною в данім випадку буде згадка про щорічне переслідування учасників “Маршу Незгідних”. Репресії, арешти за сфабрикованими звинуваченнями, фізичні розправи і навіть вбивства, унеможливлення проведень громадських заходів й зборів, примусило багатьох чільників російських патріотичних середовищ шукати нагоди зібратись задля обговорення ситуації що склалась в Росії за її межами.

Погляди багатьох з них звернулись в бік Києва. Прагнення задекларувати факт наявності в російському суспільстві здорових, не заражених бацилою шовінізму сил, й водночас засвідчити власну незгоду з сатанізацією російським керівництвом процесів котрі відбуваються в Україні й всього українського народу, став вирішальним в справі обрання місця проведення зборів. Другого жовтня нинішнього року, в приміщенні Спілки Письменників України, відбувся з’їзд російських національно-демократичних організацій котрі є радикальними опозиціонерами нинішній кремлівській камарильї, й стоять на засадах безкомпромісної боротьби з тоталітарним устроєм російської держави. Як зазначив у вступному слові Голова Центральної Ради партії “Свобода” Юрій Бєляєв, російські спецслужби доклали чималих зусиль аби більшість запрошених на з’їзд так і не змогли на нього потрапити. Про це свідчили надіслані на ім’я Голови оргкомітету з питань проведення з’їзду російської радикальної опозиції в Києві Петру Хом’якову листи від кількох чільників російських патріотичних й національно-демократичних партій та оганізацій. Солідаризуючись з учасниками з’їзду, вони вибачались за власну відсутність. Виступаючи перед присутніми, нещодавно подавший на ім’я Президента України клопотання про отримання політичного притулку професор Петро Хом’яков подякував українським патріотам котрі надали посильну допомогу в справі організації проведення з’їзду. Дозволю собі лише декілька цитат з його доповіді:
-Ми не хочемо війни з Україною. Ми не сіємо, як це чинить кремлівська хунта, й не сповідуємо ідей людиноненависницького шовінізму. Ми з розумінням ставимось до всіх національно-визвольних рухів.

Згаданий вище Юрій Бєляєв оприлюднив позицію партії “Свобода”:
-Зібравшись тут, себто за межами Росії, ми продовжуємо започатковані російською інтелігенцією ще в ХІХ ст. традиції. Борючись з монархізмом й прагнучи не потрапити до рук царської охранки, російські патріоти вимушені були збиратись на з’їзди й конференції за межами Росії, видавати там просвітницьку й опозиційну літературу. Ми завжди підтримували антиімперські радикальні рухи. Нинішній Кремль — зло. Не лише для України, а й для російського народу. Стверджую що в Росії російських націоналістів переслідують. Влада продовжує сповідувати й практикувати нівелюючу людську гідність й національну ідентичність ідеологію. Знищити її — наш обов’язок.

Інші доповідачі оприлюднили старанно приховувану правду про діяльність нинішніх російських спецслужб. Російський загал примусили повірити в щирість демократичних процесів перепохованням в Москві почилих на еміграції діячів Білого Руху, показовим об’єднанням цілковито підконтрольної світській владі Російської Православної Церкви й Російської Православної Церкви за за кордоном. Влаштовуючи довкола цих заходів гучні помпезності, російські можновладці замовчують факт обурення російською політичною еміграцією прирівнянням осіб котрі боролись з комуністичним тоталітаризмом до його сповідників та прислужників.

Не повідомляють загал й про те, що сплановане російськими спецслужбами “воз’єднання” церков багатьма церковними ієрархами РПЦЗ так і не отримало визнання, оскільки насправді відбувається нахабне захоплення й привласнення церковного майна, створених російською антикомуністичною еміграцією духовно-культурних центрів й творення агентурної сітки. Заслуговує особливої уваги й активізація роботи російських спецслужб в країнах Західної Європи.

Однією з “перемог” російської розвідки є нещодавня заява польських урядових кіл про визнання пакту Молотова-Рібентропа 1938 р. як змову між нацистською Німеччиною й комуністичним Радянським Союзом про поділ Польщі, котрий був реалізованим в наступному році. На тлі безугавних територіальних претензій Росії до України (йдеться не лише про Крим а й про весь південь України), ці заяви є однією з форм готування думки світової громадскості про необхідність ліквідувати державність українців й здійснити її територіальний поділ.

Репрезентанти майже тридцяти громадських оранізацій та політичних партій розглянули демографічні, соціальні й економічні проблеми сучасної Росії. Було константовано щорічне скорочення населення країни майже на півтора мільона осіб, що є демографічною катастрофою.

Цією статтею не ставлю за мету переповісти, або принаймні побіжно викласти тези з доповідей доповідачів. Майже кожне слово було зафіксоване відеокамерами, тож сподіаюсь що з часом матеріали поважного зібрання стануть доступними кожному бажаючому. З’зд ухвалив сім звернень й заяв, обрав Координаційну Раду Національного Порятунку в складі чотирнадцяти осіб й трьох співголів. Ними стали Юрій Бєляєв, Станіслав Тєрєхов й Петро Хомяков. Окрім того, було укладено угоду про проведення ряду заходів спрямованих на створення єдиного патріотичного й водночас антиімперського інформаційного простору, намічено шляхи й форми проведення роз’яснювальної серед російського народу роботи, домовлено про координацію зусиль в боротьбі з кремлівською тоталітарною системою. Координаційний Комітет оголосив про ініціативу проведення в Києві в кінці жовтня нинішнього року міжнародного антиімперського з’їзду.

Реакція на проведений в Києві з’їзд з боку московських високопосадовців була очікуваною й закономірною для тоталітарних держав. Вже наступного дня, мер Москви Лужков ініціював обговорення закону про посилення боротьби з російським (саме російським) націоналізмом. Проте звістка про запланований у Києві з’їзд зацікавила не лише російські спецслужби. Небайдужість до його організаторів проявила й Служба Безпеки України. За день до проведення з’їзду, авторові цих рядків телефонував офіцер СБУ й прохав надати йому координати Петра Хом’якова. Маю сумнів в тім, що СБУ неспроможна знайти в Києві особу котра звернулась з проханням про отримання в Україні політичний притулок й свідомо веде публічне життя. На прохання російських радикальних опозиціонерів доношу до з відому загалу вцілому й працівників СБУ зокрема наступне: дії російських націоналістів цілковито відповідають інтересам українського народу й незалежної української держави. Для владних структур котрі займаються забезпеченням державної безпеки, російські радикальні опозиціонери є активними й принциповими помічниками. Логіка свідчить що ці структури повинні були б всебічно підтримати діяльність російських радикалів, оскільки для останніх незалежність України є гарантією їх життя й безпеки. Вони кровно зацікавлені в цілковитій незалежності й унеможливленні діяльності в Україні російської п’ятої колони.

Неприємною й навіть такою що викликає почуття сорому була й реакція багатьох українських журналістів. Задля висвітлення події їх з’явилось суттєво менше аніж запрошувалось. Відзнявши кількахвилинні кадри й взявши інтерв’ю в організаторів, більшість з них навіть не очікуючи прийняття прикінцевих документів і резолюцій відразу залишили зал в котрому відбувалось без перебільшення історичне дійство. Прикро що репортажі про амурні походеньки аморальних “зірок шоу-бізнесу” для них видаються важливішими і привабливішими аніж прагнення ідеалістів протистояти брутальній навалі підлості, брехні й несправедливості.