Це наша країна, проте їхня республіка. Незаангажований правий рух недарма не ототожнює себе з млявим борсанням в площині «Банкова - опозиція». Не цікаво. Ну невже комусь досі не відомо, що в сучасних умовах інших президентів бути не може (і не лише в Україні), а джерелом фінансуванням усіх цих наметових містечок є аж ніяк не добровільні пожертви жалістлівих перехожих? При бажанні романтичним революціонерам можна співчувати, але чи є ситуація такою, що унеможливлює прорахування кроків наперед? Поховання Патріарха Володимира 1995 року було в цьому плані більш ніж показовим. Просто ця республіка іншою бути не може.

Ставка має робитися на майбутнє покоління. Саме у молодих людей має виховуватися жага до активної позиції, жага доводити правоту власних переконань у найкоротші терміни. Ефективність - це симбіоз оперативності з максимально можливим позитивним результатом. Що стосується політики, то її уособленням є самі політики. Уявіть першу-ліпшу п’ятірку офіційних товаришів та їхніх опозиційних опонентів. Пригадайте їхні цікаві обличчя. А також результат очолюваних та профінансованих ними референдумів, плебісцитів, пікетувань, обговорень, мітингів, страйків, голодувань, жалобних молебнів, моніторингів, прес-конференцій, маніфестацій, заяв, звернень, резолюцій, об’єднавчих з’їздів, консолідаційних форумів та консультаційних нарад. Результат?

Прибомжована публіка з точки зору національної альтернативи є складовою Системи. Саме такою і має бути офіційна радикальна буржуазно-комуністична опозиція. Сукупченням. Або купою. Не секрет, що «Кучму геть!» творить собою не що інше, як фінансову піраміду, із жвавими менеджеруватими політхлопчиками та професійними 10-гривневими протестантами плюс незначний відсоток щирих романтичних натур че-геварівського штибу. Міняти цю владу на цю опозицію? В однаковій реакції на юродивих та новых русских є щось дуже здорове і правильне. Як для перших, так і для других імідж є складовою бізнесу. Натомість новий правий рух є якісно іншою, а тому справжньою третьою силою, що може дозволити собі не перейматися змаганнями діючого чиновництва (влада) з колишнім чиновництвом (опозиція).

В чому справді є неабияка потреба та суспільний попит, так це в об’єктивних розповідях про альтернативний правий рух у засобах масової інформації. Настали часи розповідати про те, що є, усіма можливими засобами. Недарма існує негласне табу на матеріали, присвячені відповідній тематиці. Однак кожне явище потребує вивчення. Тим більше дуже схоже, що рух зростає наче на дріжджах. У своїй спонтанності він є настільки ж потужним, наскільки й непередбачуваним. Ну хто знав, що таке станеться 18-21 травня у студентському містечку Київського Політеху? Жоден інтелектуальний ватажок про це навіть гадки не мав. Це все тому, що час екстрім-керівників кінця 80-х - початку 90-х минув. Вони вже не спроможні адекватно сприймати дійсність, - шоу-бізнес згубив.

Культура простоти відвойовує плацдарм за плацдармом. Друзі, пиво, вулиця і все, що з нею пов’язане, футбол, рок-сейшени, акціонування. Невибагливий харч патріотичного міського пролетаріату, сasuals, скептицизм стосовно офіціозу й водночас хвиля ксенофобії, спричинена різким збільшення навколо вихідців з Азії та Африки. Приналежність до колективу, до маси та певна автономність у діях (рух, а не партія). Політичні суперечки навколо подій ІІ світової, що зникають перед лицем жлобкуватого супротивника. Це - правда, це - є. А замовчується тому, що несе в собі можливість колосальних змін. Бо йде від народу. Країна буйних дітей втомлених батьків цю республіку не сприймає. Це очевидно.

Читачи іноді задають запитання, відповідей на які ця республіка немає. Ну наприклад чому за 4 побитих скла у колишньому ляльковому театрі дають 4 роки ув’язнення, а за 8000000 вбитих голодом ніхто відповідальності не несе. Або таке: чому в Ісландії, де нема нічого окрім гейзерів, рівень життя вищий, ніж в Україні? Або таке: як слід розуміти деякі поезії Тараса Шевченка з огляду на деякі статті Кримінального Кодексу цієї республіки? Приємно, що задаючи ці запитання, їхні автори вже знають відповіді.

«А Вас, Штирлиц, я попрошу остаться...»

Спокійно, без паніки.