Чорний колір в українській традиції

01/25/2010 - 19:50

Народний Оглядач

Чорний колір в українській традиції

Світ

http://dev.ar25.org/node/18137

Чорний колір, так само як і сонячний (білий та жовтий), традиційно вважався кольором сили і кольором еліти, звідси «чорний пояс» (відзнака Майстра) і Чорні запорожці.

Чорна Рада (Загальна рада) – це козацьке віче, відродження прадавньої традиції спільного прийняття рішень, відомого ще з часів «Велесової книги» і Київської Русі. Рішення Чорної ради традиційно вважалися обов’язковими для всіх, зокрема й для старшини.

Чому її назвали «чорною»? Тому, що чорний колір символізує універсалізм, в ньому змішані кольори всіх арійських варн: білий або жовтий брахманів (мудреців), червоний – кшатріїв (воїнів), синій або зелений – вайшіїв (вільних господарів). До того ж чорний колір є кольором землі, яка в українській традиції завжди вважалася святою і була сакральним оберегом.

Слово «чорна» багато хто з сучасних істориків виводить від слова «чернь» (простонароддя), проте це є пізнішим профанічним тлумаченням. Чорний колір, так само як і сонячний (білий та жовтий), традиційно вважався кольором сили і кольором еліти, звідси «чорний пояс» (відзнака Майстра) і Чорні запорожці.

Чорні запорожці були елітною частиною української армії. Більше звитяг, ніж цей полк, не мав, напевно, жодний кінний підрозділ Армії УНР. Про це й писав командарм Першого зимового походу Михайло Омелянович-Павленко: «Рідко яка частина в армії могла похвалитися такими бойовими трофеями, як Чорні, – зазначав він, – десятки великих і малих гармат, сотні кулеметів, тисячі бранців; про обози й згадувати не приходиться. Ніде не було більше забитих та поранених у боях, як серед Чорних. Полковник Дяченко сам не раз був поранений.

Усі пам’ятають святочний в’їзд раненого полковника Дяченка з трьома одночасно з ним раненими козаками до Станіславова; все місто милувалося тоді цим почесним походом: гарно виглядали ранені, що з люльками в зубах лежали на ношах, ще гарніше – ескорт козаків у типово національному вбранню з могутніми чубами, із загальним колоритом борців, що тільки покинули бойовище. Пам’ятаю я оповідання лікарів і сестер-жалібниць у Станіславові, що дивувались нечуваній терплячості Чорних. «Таких залізних людей ми ще не бачили», – говорила мені старша сестра-жалібниця.

Перше моє персональне знайомство з полком було в бою під Старокостянтиновом (в листопаді 1919 р. в боях проти московських добровольців), коли я на власні очі бачив, як полковник Дяченко з невеликою сотнею летів визволяти свою гармату (сотника Чорниці), що вела бій із панцерником... Це був правдивий виліт соколів. Козаки в усьому чорному, з летючими в повітрі довгими шликами, викликали серед ворога переполох».

А ось спогад козака-чорношличника Лавра Кемпе з Володарки, що під Києвом. «Емблемою-відзнакою Першого кінного Чорних запорожців полку був чорний прапор, на ньому – череп із двома кістками... – писав він. – На списах кіннотників – чорні прапорці. Ця відзнака була і на шапках-мазепинках із чорними шликами. Девізом полку було: Перемога або смерть!»

Окремого шику образові чорних запорожців надавало те, що всі бійці полку носили стару козацьку зачіску – «оселедець» (довге пасмо волосся на виголеній голові).

(клацайте на фото, щоб збільшити)

Старшина Чорних запорозців, мал. Пиргача

Окрім чорних запорожців чорний шлик використовувано в однострої таких підрозділів:

курінь чорних гайдамаків Гайдамацького коша Слобідської України;

кулеметна сотня кінно-гайдамацького полку ім.К.Гордієнка;

1-й кінно-партизанський полк Січових Стрільців (отаман полку Олексій Козир-Зірка був колишнім кулеметником-гордієнківцем);

«Чорний курінь смерті» (розгорнутий з Горбачівської повітової кінної сотні, згодом – Горбачівський полк) під командуванням отамана Сашка Гуцула (колишній штабс-капітан 8-го Астраханського драгунського полку Олександр Козубський);

20-й Павлоградський кінний полк отамана Бахмача у складі Катеринославського кошу.

Джерело:

http://ukrlife.org/main/evshan/za_volyu6.htm
http://uk.wikipedia.org/wiki/Чорні_запорожці

Кому вниз. Мажа-віра