Жили собі колись в одній хаті Пес і Кіт. Попри те, що один з них полюбляв домашню сметану, а другий, не вагаючись, віддав би власного хвоста за кіло мозкових кісток, жодних серйозних непорозумінь чи конфліктів між ними не траплялося. Річ в тім, що господарем в хаті був (дідько його знає, як це сталося) великий і жахливий вусатий Тарган – злобна і підступна істота з кавказькою зовнішністю. Тарган не любив ні Пса, ні Кота, тримав їх в їжачачих рукавицях, але одного разу взяв і здох, а невдовзі виздихали і його нездалі тарганята. Хата згодом розвалилась, а Пес з Котом розсварилися і розбіглись в різні сторони. Кіт почав розповідати знайомим, що Пес з'їв його ковбасу і рекомендував примусово відправити Шарика на лікувальні курси з вивчення людської (тобто, котячої) мови. Пес, натомість, розповсюдив шокуючу інформацію про те, що Мурзик краде якийсь газ, і висловив свій глибокий жаль з приводу того, що за багато років Котові так і не вдалося прилучитися до великої собачої культури.

Щоб зрозуміти, чому посварилися Пес з Котом, необхідно розглянути головні зоологічні відмінності між ними.

Пес – особистість відкрита, товариська, весела і навіть симпатична... на перший погляд. Споконвіку він обожнює всілякі тусовки типу сільських общин, комун, колгоспів, великих імперій тощо. Пес володіє невичерпною кінетичною енергією: з диким оскалом і хвацьким гавкотом він безперервно носиться туди-сюди по великій Азіопі, маркуючи нові території і щиро вірячи в те, що тільки він володіє істинним знанням про сенс буття. Пес готовий щедро поділитися своїми великими ідеями з усієї фауною, але у нього це ніяк не виходить. По-перше, ці ідеї дуже важко сформулювати, а по-друге, йому не вистачає посидючості, щоб вивчити хоча б одну іноземну мову - він хоч і Пес, але теж має самоповагу і не збирається тут ні квакати, ні кукурікати на потіху довбаним америкосам. Кому треба, той зрозуміє його гавкання, а не захоче зрозуміти – може, собака, і вкусити з дуру. Іноді, об'ївшись "пальоних кісток", він може віддати останню підстилку своєму товаришеві, але частіше весело підходить і все в того забирає. Попри свій багатющий внутрішній світ, Пес - глибоко нещасна істота з набутим комплексом меншовартості, про який він не наважується сам собі зізнатися. Клятий цей комплекс мучить його вже понад двадцять років і полягає в тому, що Псові дуже бракує Кота...

Кіт у жодні колгоспи ніколи не просився і чинив шалений опір Таргану під час великого переходу до колективного лову мишей, за що був запроторений в клітку і жорстоко морений голодом. Звісно, потім він брав участь у громадських роботах, але ніякого задоволення від цього не отримував. Кіт – абсолютно гармонійна і самодостатня істота. Якщо жодна падлюка його не зачіпає, він перебуває в повній єдності зі світом, в центрі якого він гордо сидить багато тисяч років, відволікаючись тільки на вилизування власної пухнастої дупи. Загалом, йому так глибоко начхати на псів і тарганів, що він навіть лінується про них  думати під час медитацій. Після розлучення Кіт глибоко і полегшено зітхнув, розраховуючи, що ця потвора вже ніколи не полізе до нього зі своєю любов'ю. Біда наздогнала Кота несподівано і ніби крадькома. Справа в тому, що в його системі цінностей дуже велике і сакральне місце завжди займала Їда, на добування якої Кіт витрачав стільки енергії і креативу, що навіть у важкі часи пузо Кота непомітно росло і все сильніше тягнуло його вниз. Через це Кіт облінився, мишей він тепер вже майже не ловить, а в рідну Європу сповзає задом, з великими труднощами і з тяжкою задишкою. Найприкрішим для Кота є те, що його бідне черево останнім часом набивалося не сакральною екологічною їжею, а різною фестфудною гидотою, бройлерами і ще якимось, за чутками, дешевим газом. На жаль, це почало фатально впливати на його традиційну самодостатність і гармонійність...

Періодично Пес з Котом перестають шипіти та гавкати, сходяться ближче і уважно обнюхуються. Деколи починає здаватися, що вони от-от замиряться, попри глибокі ментальні суперечності. З одного боку, це трохи тішить, але є великі сумніви щодо щирості простягнутих лап. Чи усвідомлює шановний Пес, що Кіт залишиться Котом і буде по-справжньому любити і поважати не його, а тільки дармову сметану, чи то пак, дешевий газ? А чи відомо наймудрішому Котові, що ніякої дармової сметани (як і безкоштовного сиру) на світі немає і ніколи не було? І що ж тоді ми можемо одне одному запропонувати? Якими б такими цінностями "махнуть не глядя", га? Адже часи змінилися: кожному тепер хочеться віддати щось велике і духовне, а взамін отримати що-небудь матеріальне, хай навіть маленьке. То, може, вже пора перестати дурити себе пафосними байками про псячо-котячу любов або ж, навпаки, псячо-котячу ненависть?  Кіно це давно закінчилось...

​